Народився 11 серпня у місті Киренськ, що в Іркутській області (Росія). Батько – біолог, репресований радянською владою і засланий до Сибіру, мати походила з евенків (давня назва – тунгуси) – корінного народу, що заселяє східну частину Російської Федерації. 1938 року батько був заарештований вдруге. Третього, післявоєнного арешту він не витримав, покінчивши життя самогубством.
Після закінчення школи робітничої молоді, Флоріан Юр’єв навчається в Іркутському художньому училищі, займаючись водночас музикою і живописом.
1947Виступає з доповіддю на тему синтезу мистецтв, що проходить у Москві. Цим роком датується одна із композицій Юр’єва, у якій він робить спробу об’єднати мову живопису, музики та лінійного письма.
1948Приймає участь в Олімпіаді молодих музикантів Східного Сибіру, де отримує першу премію.
1950–1956Навчання у Київському художньому державному інституті. Після деяких вагань Юр’єв обирає архітектурний факультет, однак невдовзі вирішує освоїти ще одну спеціалізацію і переходить на графічний факультет.
1956Стає членом Спілки архітекторів УРСР. Запрошується у «Київпроект», де, обіймаючи посаду старшого, а згодом головного архітектора, працює до 1974 року.
Кінець 1950-хАктивно займаючись малярством, починає застосовувати так званий кольоропис – кольорове складове письмо, яке дозволяє «записати» кольором будь-який вербальний, зокрема поетичний твір. «Цей метод виник з мого захоплення поезією. Я писав вірші, тож спробував структурувати їх за допомогою кольору. Колірні рядки складались у картину. Час перетворювався на простір. Якщо вірш розгортається в часі, то його колірний еквівалент можна осягнути миттєво, єдиним поглядом! Я почав перекладати на кольори вірші інших поетів. Виявилося, що кожний великий поет має свій характерний набір кольорів»1, – говорить Юр’єв.
1960Проектує надземну частину станції метро «Хрещатик». Будівля оформлюється різнокольоровою керамічною плиткою, яка сьогодні збереглася лише у вестибюлі — мозаїки на решті поверхів, виконані Валерієм Ламахом та Ігорем Литовченком, були відхилені приймальною комісією і знищені до її експлуатації.
1962Приймає активну участь у Республіканському огляді творчості молодих архітекторів, який відбувся у Будинку архітектора, що у Києві. Роботи Юр’єва відразу привертають увагу керівництва спілки та ідеологічних працівників, вилучаються і знищуються як такі, що суперечать засадам радянського мистецтва. Цього ж року забороні підлягає монографія «Музика світла», у якій Юр’єв викладає власну теорію взаємодії зображення і музики (надрукована 1971 року). Попри системний опір публікує статтю «Музика кольору» – у ній він демонструє креслення колірного роялю, покликаного створювати «кольорові акорди, які безперервно змінюють один одного в певному ритмічному порядку, зливаються в яскраву, виразну кольорову гармонію»2.
1966Опрацьовує проект Світлотеатру, сферична форма якого невдовзі буде застосована автором в архітектурному образі Інституту науково-технічної та економічної інформації. Влаштовує концерт для двох кольороінструментів – замість музики глядачі бачили перетікання одного кольору в інший, що відбувалося на спеціальному екрані.
1969Київська міська рада народних депутатів затверджує герб Києва, створений Флоріаном Юр’євим у співпраці зі скульптором Борисом Довганем.
1970Стає членом Спілки художників УРСР.
Кінець 1960-х – початок 1970-хПроектує один із мікрорайонів житлового масиву «Нивки», палац культури для Дарницького шовкопрядильного комбінату. Останній проект, який сьогодні Юр’єв називає своєю улюбленою архітектурною роботою, так і не був реалізований. Найвідомішою спорудою, створеною ним, став Інститут науково-технічної та економічної інформації, розташований у Києві поблизу станції метро «Либідська». Фасад інституту прикрасили монументальні рельєфи Бориса Довганя. На відміну від архітектури, малярство Юр’єва підпорядковується ідеї кольоромузики, нерідко слугуючи ілюстрацією теоретичних праць автора.
1974Закінчує аспірантуру Московського поліграфічного інституту, захистивши кандидатську дисертацію «Кольоровий текст в мистецтві книги».
1976–1991Працює викладачем графічного факультету у київському відділенні Українського поліграфічного інституту ім. Івана Федорова, читаючи курс «Художнє кольорознавство».
1980Пише докторську дисертацію, яка не допускається до захисту у Львівському поліграфічному інституті через звинувачення у надмірному формалізмі.
Початок 1990-хНавчається ремеслу виготовлення скрипічних інструментів, водночас займається композицією та вокалом у відомих українських та зарубіжних майстрів. Саме в образі скрипаля й зобразив Юр’єва Борис Довгань.
1991Обіймає посаду наукового працівника Інституту екогігієни та токсикології ім. Л. Медведя АМН України, де працює досьогодні.
1992Стає членом Національної всеукраїнської музичної спілки.
1997За особисті досягнення в культурі та мистецтві Міжнародний біографічний центр у Кембриджі нагороджує Юр’єва золотою медаллю та почесним дипломом доктора мистецтва.
2000Американський біографічний інститут оголошує Юр’єва «Людиною року».
Живе у Києві. Попри поважний вік багато працює. Засновник та віце-президент Міжнародної Академії «Modus coloris», голова Асоціації майстрів-художників по виготовленню смичкових музичних інструментів Національної всеукраїнської музичної спілки, очільник науково-дослідної лабораторії Національної всеукраїнської музичної спілки.
Засновник та віце-президент Міжнародної Академії «Modus coloris», голова Асоціації майстрів-художників по виготовленню смичкових музичних інструментів Національної всеукраїнської музичної спілки, очільник науково-дослідної лабораторії Національної всеукраїнської музичної спілки.
2021Помирає 11 вересня в Києві. За заповітом похований у селі Власівка Чернігівської області.
2 Юр’єв Ф. Музика кольору //Наука і життя. 1962. № 1.
