Народився 27 жовтня у Києві. Батько був інженером, мати фармацевтом. Дитячі враження тісно пов’язані з Ботанічним садом, неподалік від якого мешкала родина.
1941–1946Перебуває в евакуації — спочатку в Сталінграді (нині Волгоград), потім у райцентрі Сернур Марійської АРСР (нині республіка Марій Ел). 1944 роком датуються перші віршовані спроби Барського, відтоді поетична творчість стає невід’ємною складовою його життя.
1946–1951Навчається у Київській художній середній школі ім. Т. Г. Шевченка. Один з педагогів — Євген Волобуєв, якого Барський потім згадуватиме з повагою й теплотою.
1949Бере участь у Республіканській художній виставці, присвяченій 150-річчю від дня народження О. Пушкіна, експонуючи твір «Від’їзд Пущина з Михайлівського».
1951–1957Навчається у Київському державному художньому інституті. Ще студентом знайомиться з творами художників-модерністів, відвідує першу в СРСР виставку Пабло Пікассо (Москва, 1956), Міжнародну виставку образотворчого і прикладного мистецтва у рамках VI Всесвітнього фестивалю молоді і студентів (Москва, 1957), які справили на художника сильне враження, сформувавши коло його подальших творчих пошуків. Відвідує майстерню Роберта Фалька.
Після закінчення інституту працює неофіційно, заробляючи на життя оформленням книжок.
1959Отримує новий творчий імпульс, побачивши роботи Джексона Поллока, Аршиля Горкі, Марка Тобі, Іва Тангі, Марка Ротко, що демонструвалися на Американській національній виставці у Москві. Через деякий час у київській квартирі Барського відбувається обшук, вилучаються твори абстрактного спрямування, а самого художника на деякий час заарештовують. Згодом у газеті «Сталінське плем’я» виходить стаття під назвою «Кінець „літературної забігайлівки“», в якій художник, разом із «спільниками», піддається нищівній критиці. Після цього Барський на довгий період втрачає будь-яку можливість офіційно працевлаштуватися та експонувати твори на виставках.
1960–1967Створює велику серію «Голови», у якій дещо відступає від проблематики абстрактних робіт попередніх років, «намагаючись осягнути сучасну образотворчу мову».
1967Закінчує дворічне стажування у Творчих майстернях Академії мистецтв СРСР (професор Сергій Григор’єв) і вступає до Спілки художників УРСР. Як згодом зізнається Барський, у цьому було «єдине „благо“ — можливість не перебувати на службі, не вважатися „тунеядцем“ і працювати як хочу, „для себе“, — для цього, власне, і поступав до Спілки»1.
1960-тіБагато експериментує, шукаючи нові засоби художньої виразності: з’являються твори, виконані із застосуванням аерографа (1965), диму й вогню (1968), шаблону власної руки (1969). Незмінним залишається, на думку дружини поета Ольги Денисової, «„принцип змін“, — принцип новаторства щодо самого ж себе»2.
Поодинокі твори Барського, виконані у реалістичній манері, експонуються на виставках, — зокрема портрети хірурга М. Коломійченка (1965), балерини Е. Стебляк (1966). Втім, це не могло суттєво вплинути на опальний статус автора.
1970-тіПрацює здебільшого у жанрах верлібру, конкретної та візуальної поезії (перші спроби сягають ще кінця 1950-х). Згодом він скаже: «Поезія була тим, без чого я не міг би існувати, хоч і починав як художник. Точніше — я би сказав, що це був паралельний процес, паралельна тяга, про яку я не замислювався, — вона вела мене по життю… Щодо візуальної поезії — конкретно — мені дуже важко пояснити, чому саме я почав писати візуальні вірші — адже я починав не з них, а просто з поезії як такої, тобто, і в ліриці, і у „візуальному“ тяга була органічно-поетичною як така»3.
Серед тогочасних друзів, Барський згадуватиме художників Валерія Ламаха, Григорія Гавриленка, Анатолія Лимарєва, Якима Левича, Вадима Ігнатова, режисера Сергія Параджанова, композитора Валентина Сильвестрова, поета Геннадія Айгі, письменника Віктора Некрасова. Відвідує майстерню Іллі Кабакова.
Проводить приватні неофіційні студії на квартирах своїх учнів.
1980Подає документи на виїзд з країни, внаслідок чого виключається зі Спілки художників УРСР.
1981Під псевдонімом Віктор Бєлєнін публікує шість візуальних віршів у журналі «Ковчег», що видавався у Парижі. Цього ж року вони демонструються на виставці «L’emigration Russe. L’art en Voyage» у паризькій галереї «Trans/form».
Емігрує до Німеччини, де оселяється в Дортмунді.
1982Проводить персональну виставку у Католицькій академії Шверте (Німеччина). До події видається каталог робіт Барського, створених у 1959–1980 роках.
Бере участь у масштабній виставці «Russian Samizdat Art» (куратори Римма та Валерій Герловіни) у нью-йоркській галереї «Franklin Furnace». Виставка мала великий успіх, і впродовж найближчих трьох років її було представлено ще у десяти галереях США й Канади.
1983У Німеччині виходить авторська книга Барського з візуальною поезією під назвою «СЛОВА являются мыслят звучат».
1984Бере участь у виставці візуальної та конкретної європейської поезії «Спочатку було слово» муніципальній галереї м. Люденшайд (Німеччина).
1985Проводить персональну виставку в боннському Бундестазі.
1980-тіВходить до складу мистецької «Дортмундської групи». Спілкується з художниками-концептуалістами (або ж «конкретистами», як їх називає сам Барський), зокрема з Георгом Герольдом, Тімом Ульріхсом, Герхардом Рюмом.
Візуальна поезія Барського демонструється на виставках у Німеччині, Франції, Італії, США, друкується в журналах та антологіях, зокрема в «Антології найновішої російської поезії біля Голубої лагуни, виданої у США (том 3Б, 1986).
Активно співпрацює з BBC та «Радіо Свобода», розповідаючи про важливіші мистецькі події у Західній Німеччині.
1990-тіТвори Барського друкуються в Україні та Росії, зокрема в літературно-критичному журналі «Зоил» (1997), антології «Самиздат века» (1997), поетичному збірнику «Дом с химерами» (2000) тощо.
1991Одним із перших стає лауреатом Міжнародної відмітини імені батька російського футуризму Давида Бурлюка, запровадженою літературною групою «Академия Зауми» роком раніше.
2012Помирає 24 грудня у Дортмунді (Німеччина).
2 Денисова О. Барский Вилен Исаакович. 1930–2012 // Искусство украинских шестидесятников / сост. О. Балашова, Л. Герман. Киев: Основі, 2015. С. 87.
Вілен Барський читає свій твір "Телефон". Аудіозапис вперше було представлено в ефірі "Радіо Свобода" в передачі І. Померанценва. 2013
