/ Головна / #KYIV / Рибачук Ада

Рибачук Ада

/ Життєпис

1931

Народилася 27 липня у Києві.

1941–1944

Батько, Федір Рибачук, кадровий офіцер радянської армії, почав воювати з першого дня війни, а закінчив останнього. Решта родини була змушена евакуюватися до Казахстану, де Ада закінчила четвертий клас початкової школи.

1945–1950

Навчається в Київській художній середній школі імені Т. Шевченка, яку закінчує із золотою медаллю. Викладачі з фаху — Г. Котляр, Л. Рачковська, В. Денисов.

1951–1957

Навчається у Київському державному художньому інституті, в майстерні професора Олексія Шовкуненка.

1953

Літню практику разом з іншими студентами та керівником Сергієм Грошем проходить у Вилковому, розташованому в дельті Дунаю. Етюди, написані там і показані на студентській виставці за результатами практики, інспірували перше замовлення — ілюстрації до книжки Д. Маміна-Сибіряка «Оленчині казки», випущеної того ж року видавництвом «Молодь». У подальші роки ілюструє книжки «Вусатий-смугатий» С. Маршака (1954), «Майстри без сокири» В. Біанкі (1955) та «Ясоччина книжка» Н. Забіли (1955).

1954

Разом з В. Мельніченком здійснює першу подорож на Північ, перебуваючи у травні й червні на березі Білого моря, а в липні й вересні — на острові Колгуєв.

1955

Затвердивши тему дипломної роботи («Зимовий берег Білого моря. Острів Колгуєв»), разом з В. Мельніченком вирушає в другу експедицію на Північ, яка триває півтора року.

1957

10 квітня, з річним запізненням, відбувається публічний захист дипломів А. Рибачук та В. Мельніченка в актовій залі художнього інституту, що стає й першою персональною виставкою художників. Ада Рибачук демонструє на ній дві масштабні картини «Випробування» і «Зупинка на обід» (не збереглися), безліч етюдів і декілька серій гравюр, зроблених на Півночі.

Пише полотно «Юнга» (місцезнаходження невідоме), удостоєне срібної медалі на VІ Всесвітньому фестивалі молоді та студентів у Москві.

Стає членом Спілки художників СРСР. Лише три роки потому Спілка художників України зараховує її до свого складу.

1957–1959

В. Мельніченко й А. Рибачук здійснюють третю, найтривалішу подорож на Північ. Упродовж цього часу Ада Рибачук пише полотна «Закохані», «Кінець безмовності», «Мисливська пісня», створює монотипії і дереворити.

1959

Разом із В. Мельніченком передає в подарунок місту Нар’ян-Мар 118 творів, які склали основу першого в Арктиці художнього музею. Сьогодні фонди музею налічують 237 творів обох авторів.

Про доробок тандему починають писати в республіканській і центральній періодиці. Схвальним оцінкам протистояла одіозна стаття В. Касіяна «Мистецтво не терпить шумихи», опублікована у газеті «Правда України»: автор звинуватив А. Рибачук і В. Мельніченка у «відході від принципових позицій утвердження методу соціалістичного реалізму»1.

1960–1961

Разом із В. Мельніченком виконує комплексне монументально-декоративне оформлення Київського автовокзалу, яке отримує Першу Всесоюзну премію молодих архітекторів за інтер’єри.

1962

Разом з В. Мельниченком проводять уроки творчості для дітей школи-інтернату на острові Колгуєв, створюючи разом з ними «Велику картину про наш острів».

1963–1968

Разом з В. Мельниченком опрацьовують концепцію монументально-декоративного оформлення Республіканського палацу піонерів, де виконують мозаїки «Діти світу», «Знамена», «Город», а також мозаїчний триптих «Чудесна скрипочка». Дно басейну, розташованого перед головним фасадом палацу, прикрасила декоративна композиція «Сонце, зорі та сузір’я».

1964

Результати роботи з художнього виховання дітей на острові Колгуєв демонструються в Будинку літераторів, що у Москві. Цього ж року у часописі «Дружба народів» публікується «Новорічне оповідання» Ади Рибачук.

1965

Разом з В. Мельниченком бере участь у конкурсі на проект пам’ятника «Жертвам фашизму» у Бабиному Яру.

1967

У видавництвах «Детская литература» та «Молодая гвардия», що у Москві, виходять дві книжки Ади Рибачук – «Запахи земли» і «Остров Колгуев». Ілюстрації до обох створені автором у співпраці з В. Мельниченком.

1968

Початок роботи над проектом архітектурно-пластичного вирішення Меморіально-обрядового комплексу «Парк Пам’яті», будівництво якого розпочинається на Байковому кладовищі, що у Києві. Втілення цього грандіозного задуму займе у А. Рибачук та В. Мельниченка близько тринадцяти років.

Разом з В. Мельниченком опрацьовує проект історико-археологічного парку «Стародавній Київ».

Виставка «Малюють діти острова Колгуєв» демонструється в рамках Всесоюзної виставки дитячої книги та іграшки, яка відбувається у Москві, а згодом – в рамках Всесоюзної пересувної виставки «Художники – малюкам».

1968–1974

У зв’язку з проектуванням «Парку Пам’яті» разом з В. Мельниченком подорожує селами Волині, Поділля, Буковини, вивчаючи народні звичаї та обряди. Свої враження від побаченого художники передають у серіях естампів «Бабине літо», «Бабина смерть», «Великдень біля Святого Димитрія».

1970-ті

Головні зусилля спрямовані на зведення Стіни Пам’яті, спроектованої у співпраці з В. Мельниченком. Автори опрацювали нову технологію для виконання монументальних рельєфів, яка полягала у виготовленні просторового крицевого каркасу, що згодом заливався рідким бетоном. Загальна площа рельєфів сягала 2000 м2, зокрема висота складала від 4 до 14 м, а довжина – 213 м. Згодом художники напишуть: «З однаковим натхненням споруджували і виліплювали ми й архітектуру, й пластику форм землі – і простору, й саму Скульптуру, – форми її мали бути покриті розписом, – прагнучи усіма знаннями й умінням здійснити синтез, – настроїти те, що відбувається у Парку Пам’яті на гідне події звучання, – зіграти його – найзначніше Дійство людського життя. Повернути Акту Смерті людини його гуманістичні зміст, сенс»2.

1970

Підсумком роботи А. Рибачук та В. Мельниченка з дітьми, проведеної впродовж 1960-х років, став альбом «Мы – о своем Острове. Рисуют дети острова Колгуев», виданий у Москві видавництвом «Советский художник».

1971

По запрошенню Московського інституту геофізики входить до складу експедиції, яка вирушає на Камчатку. Мета експедиції – випробування місячного апарату на горі Авача.

1972

Впродовж року у співпраці з В. Мельниченком проектує «Ораторіум революції» для Москви, історико-археологічний комплекс «Контрактова площа» для Києва та камінь-символ «Київ – місто-герой» для Флоренції.

1980–1981

Разом з В. Мельниченком проектує памятник «Дітям-героям» для Площі Слави, що у Києві.

1982

Напередодні 1982 року на засіданні Художньо-експертної колегії Міністерства культури УРСР та Художньо-експертної ради Держбуду УРСР з монументальної скульптури приймається рішення про припинення монументально-декоративних робіт у Парку Пам’яті, що насправді означало знищення Стіни Пам’яті. «Замовлення» надійшло 6 грудня 1981 року у листі, підписаному заступником голови Міськвиконкому. Впродовж трьох місяців наступного року – березня, квітня і травня – рельєфи Ади Рибачук і Володимира Мельниченка були замуровані бетоном. У травні 1982 року у часописі «Архитектура СССР» з’являється «обґрунтування» цього акту вандалізму – стаття А. Мілецького «Синтез – проблема или задача?».

Разом з В. Мельниченком розпочинає роботу над циклом великих керамічних скульптур «Бронзові образи», яка триває до 2000 року.

1985–1986

У співпраці з В. Мельниченком створює серії літографій «Пам'ять» та «Зупинити ядерну загрозу» – 1999 року художники передадуть їх у дар Національному художньому музею України.

1986

У співпраці з В. Мельниченком виконує надгробки доктору Валентину Кравцову, його батькам та племінниці, встановлені на Байковому кладовищі. Разом з іншими надгробками, створеними впродовж 1980-х–1990-х років, вони склали меморіальний цикл під назвою «Пам’яті Друзів».

1990

Пише сценарій до фільму «Крик птаха», який на Українській студії хронікально-документальних фільмів знімає режисер І. Гольдштейн.

1991

У співпраці з В. Мельниченком працює над проектом «Коли руйнується світ», присвячений пам’яті жертв Бабиного Яру, до якого увійшли книга та три гобелени.

2010

21 вересня Ада Рибачук помирає у Києві, а 24 вересня її пронесуть Парком Пам’яті повз плакучі верби, які вона садила разом з Володимиром Мельниченком тридцять років тому.


1 Горова Н. Творчість «перших нонконформістів» 1950-х Ади Рибачук і Володимира Мельниченка. Історіографічне та джерельне підґрунтя // Художня культура. Актуальні проблеми: наук. вісник / Інститут проблем сучасного мистецтва НАМ України. Вип. 11. Київ: Фенікс, 2015. С. 84–95.

2 Рибачук А., Мельниченко В. Крик птаха. IІ: Фрагменти. Київ: АДЕФ-Україна, 2000. С. 53.

/ Відео
/ переглянути всі
/ Бібліографія
  1. Баздырева А. История [не]одного преступления // Art Ukraine. 2013. 25 июня.
  2. Борисова І. Паузи в розмові // Вечірній Київ. 1959. 2 вересня. С. 1.
  3. Вєдін Вс. Справа № 66 // Київська правда. 1959. 26 липня. С. 4.
  4. Глібчук У. І знову цей страх… подібний до того, коли руйнували стіну… [Інтерв’ю з Адою Рибачук і Володимиром Мельниченком] // Дзеркало тижня. 2005. 25 лютого — 4 березня.
  5. Горова Н. Ада Рибачук, Володимир Мельниченко (АРВМ) як приклад відданості обраному шляху: Становлення творчих особистостей (1950–1960-ті) // Мистецтвознавство України / Інститут проблем сучасного мистецтва НАМ України. Вип. 14. Київ: Фенікс, 2014. C. 41–48.
  6. Горова Н. Особливості художньо-пластичних пошуків у творчості АРВМ (Ади Рибачук та Володимира Мельниченка) // Вісник ХДАДМ. 2016. № 4. С. 15–21.
  7. Горова Н. Творчість «перших нонконформістів» 1950-х Ади Рибачук і Володимира Мельниченка. Історіографічне та джерельне підґрунтя // Художня культура. Актуальні проблеми: наук. вісник / Інститут проблем сучасного мистецтва НАМ України. Вип. 11. Київ: Фенікс, 2015. С. 84–95.
  8. Горова Н. Явище мистецького супротиву в культурному середовищі України другої половини 1950-х — початку ХХІ століття (на прикладі творчості Ади Рибачук і Володимира Мельниченка): Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата мистецтвознавства / Інститут проблем сучасного мистецтва НАМ України. Київ, 2016. 178 с.
  9. Зікора А. Крематорій закрив сонце: [Інтерв’ю з Адою Рибачук і Володимиром Мельниченком] // Український тиждень. 2009. № 4 (65). 30 січня. )
  10. Інша історія. Мистецтво Києва од відлиги до перебудови: каталог виставки / упоряд. Г. Скляренко, М. Кулівник; НХМУ, Аукціонний дім «Дукат». Київ, 2016. 187 с.
  11. Касіян В., Дерегус М. Мистецтво не терпить шумихи // Правда України. 1959. 27 вересня. С. 4.
  12. Мельниченко В. Крик птаха ІІІ. Ада. Неспинна і нескорена. Київ: АДЕФ-Україна. 2011. 356 с.
  13. Мельниченко В. Крик птаха ІV. Ми — про свій острів. Київ: АДЕФ-Україна. 2012. 208 с.
  14. Мельниченко В. Крик птаха VІ. Бабино літо. Київ: АДЕФ-Україна. 2014. 208 с.
  15. Мєстєчкін Г. Щастя важких шляхів // Київська правда. 1959. 16 серпня. С. 1.
  16. Местечкин Г. Сила крылатой мечты // Сталинское племя. 1959. 25 августа. С. 3.
  17. Нисский Г. Ада Рыбачук // Дружба народов. № 8, 1960. C. 2.
  18. Пархоменко В. Майстер графіки. // Вечірній Київ. 1971. 9 січня. С. 2.
  19. Пахльовська О. Українські шістдесятники: філософія бунту // Сучасність. 2000. № 4. C. 65–84, 98.
  20. Петрова О. Мистецтвознавчі рефлексії: історія, теорія та критика образотворчого мистецтва 70-х рр. XX ст. — початку XXI ст.: зб. ст. / НаУКМА. Київ: «КМ Академія», 2004. 392 с.
  21. Петрова О. Не только о Стене, но и о нас // Зеркало недели. 1999. 3 сентября.
  22. Петрова О. Третє Око. Мистецькі студії: монографічна збірка статей / Інститут проблем сучасного мистецтва НАМ України. Київ: Фенікс, 2015. 480 с.
  23. Платонова А. Забетонированное прошлое. Как создавалась и как была уничтожена «Стена памяти» на Байковом кладбище: Интервью с Владимиром Мельниченком // Фокус. 2018. 26 мая.
  24. Рибачук А. Архитектура и ритуал: размышление — пластика // Декоративное искусство СССР. 1973. № 8. C. 17–21.
  25. Рибачук А., Мельниченко В. Коли руйнується світ… Книжка-реквієм, книга-пам’ятник. Київ: Юрінформ, 1991. 79 с.
  26. Рибачук А., Мельниченко В. Крик птаха. I: Бронзові Образи. Роздуми і надії авторів. Київ: АДЕФ-Україна, 2000. 224 с.
  27. Рибачук А., Мельниченко В. Крик птаха. IІ: Фрагменти. Київ: АДЕФ-Україна, 2000. 144 с.
  28. Рибачук А., Мельниченко В. Крик птаха. V: Запахи землі. Київ: АДЕФ-Україна, 2013. 140 с.
  29. Рибачук А., Мельниченко В. Крик птаха V: Проект «І у всіх птахів є свої улюблені місця». Київ: АДЕФ-Україна, 2000. 146 с.
  30. Роготченко О. Вітчизняний мистецький супротив 1950–1960–х // Мистецтвознавство України: зб. наук. праць / Інститут проблем сучасного мистецтва НАМ України. Вип. 15. Київ: Фенікс, 2015. С. 103–110.
  31. Скуратівський В. До однієї української монументальної трагедії // Сучасність. 1997. № 3. C. 45–58.
  32. Смирна Л. Іконографія нонконформізму // Мистецтвознавство України / Інститут проблем сучасного мистецтва НАМУ. Вип. 11. Київ: Фенікс, 2010. Вип. 11. C. 269–279.
  33. Смирна Л. Століття нонконформізму в українському візуальному мистецтві / Інститут проблем сучасного мистецтва НАМУ. Київ: Фенікс, 2017. 480 с.
  34. Смирна Л. Український мистецький нонконформізм. Історичний і світоглядний вимір // Нариси з історії образотворчого мистецтва України ХХ ст.: у 2 кн. / Інститут проблем сучасного мистецтва АМУ. Кн. 2. Київ: Інтертехнологія, 2006. Кн. 2. С. 5–57.
  35. Смотреть в одном направлении: Художник Владимир Мельниченко об Аде Рыбачук // L’OFFICIEL. 2019.)
  36. Українська радянська графіка / упоряд. І. Врона. Київ: Державне видавництво образотворчого мистецтва і музичної літератури УРСР, 1958. 196 с.
  37. Федорук О. Сонячний шлях свого земного великого // Образотворче мистецтво. 2009. № 4. С. 48–49.
  38. Фогель З. Перед открытием выставки // Наръяна Вындер. № 190 (7737). 1959. 26 сентября. С. 3.
  39. Фогель З. Стена и смысл // МАКСЛА. 1967. № 1. С. 21.
  40. Це світове явище, а не лише українське, або радянське: куратори й митці про АРВМ // Support Your Art.
  41. Шістдесят з 60-х: каталог виставки / упоряд. О. Мітякіна; Комітет мистецтв КМДА, Спілка художників України, ККЦ «Київ». Київ. 1993. 6 с.
  42. Шмырин О. Стена Памяти, Киев. Опыт трансперсонального анализа // Сигма. 2016.
  43. Яковленко К. Стена памяти: Как уничтожили шедевр // Bird In Flight.
/ ЗА ПІДТРИМКИ
/ КОНТАКТИ
archive.UU@gmail.com