/ Головна / #KYIV / Рибачук Ада

Рибачук Ада

/ Життєпис

1931

Народилася 27 липня у Києві.

1941–1944

Батько, Федір Рибачук, кадровий офіцер радянської армії, почав воювати з першого дня війни, а закінчив – останнього. Решта родини була змушена евакуюватися до Казахстану, де Ада закінчує четвертий клас початкової школи.

1945–1950

Навчається в Київській художній середній школі імені Т. Шевченка, яку закінчує із золотою медаллю. Викладачі з фаху – Г. Котляр, Л. Рачковська, В. Денисов.

1951–1957

Навчається у Київському державному художньому інституті, який закінчує у майстерні професора Олексія Шовкуненка.

1953

Літню практику разом з іншими студентами та керівником Сергієм Грошем проходить у Вилкове, розташованому у дельті Дунаю. Етюди, написані там і показані на студентській виставці за результатами практики, спричинилися до першого замовлення – створення ілюстрацій до книжки Д. Маміна-Сибіряка «Оленчині казки», виданої того ж року видавництвом «Молодь». Наступними роками ілюструє «Вусатий смугатий» С. Маршака (1954), «Майстри без сокири» В. Біанкі (1955) та «Ясоччина книжка» Н. Забіли (1955).

1954

Разом з В. Мельниченком здійснює першу подорож на Північ, перебуваючи у травні і червні на березі Білого моря, а в липні і вересні – на острові Колгуєв.

1955

Затвердивши тему дипломної роботи («Зимовий берег Білого моря. Острів Колгуєв»), разом з В. Мельниченком вирушає у другу експедицію на Північ, яка триває півтора року.

1957

10 квітня, з річним запізненням, відбувається публічний захист дипломів А. Рибачук та В. Мельниченка, який стає і першою персональною виставкою художників, влаштованій у актовій залі художнього інституту. Ада Рибачук демонструє на ній дві масштабні картини «Випробування» і «Зупинка на обід» (не збереглися), безліч етюдів та декілька серій гравюр, зроблених на Півночі.

Пише полотно «Юнга» (місцезнаходження невідоме), того ж року удостоєне срібної медалі на VІ Всесвітньому фестивалі молоді та студентів, що проходив у Москві.

Стає членом Спілки художників СРСР. Лише три роки потому Спілка художників України зараховує її до свого складу.

1957–1959

В. Мельниченко та А. Рибачук здійснюють третю, найтривалішу подорож на Північ. Впродовж цього часу Ада Рибачук пише полотна «Закохані», «Кінець безмовності», «Мисливська пісня», створює монотипії і дереворити.

1959

Разом з В. Мельниченком передає в подарунок місту Нар’ян-Мар 118 творів, які склали основу першого в Арктиці художнього музею. Сьогодні фонди музею налічують 237 творів обох авторів.

Про доробок, створений художниками починають писати в республіканській та центральній періодиці. Схвальним оцінкам протистояла одіозна стаття В. Касіяна «Мистецтво не терпить шумихи», опублікована у газеті «Правда України», у якій автор звинуватив А. Рибачук та В. Мельниченка у «відході від принципових позицій утвердження методу соціалістичного реалізму»1.

1960

Разом з В. Мельниченком виконує монументально-декоративне оформлення київського автовокзалу, яке отримує Першу Всесоюзну премію молодих архітекторів за інтер’єри.

1962

Разом з В. Мельниченком проводять уроки творчості для дітей школи-інтернату на острові Колгуєв, створюючи разом з ними «Велику картину про наш острів».

1963–1968

Разом з В. Мельниченком опрацьовують концепцію монументально-декоративного оформлення Республіканського палацу піонерів, де виконують мозаїки «Діти світу», «Знамена», «Город», а також мозаїчний триптих «Чудесна скрипочка». Дно басейну, розташованого перед головним фасадом палацу, прикрасила декоративна композиція «Сонце, зорі та сузір’я».

1964

Результати роботи з художнього виховання дітей на острові Колгуєв демонструються в Будинку літераторів, що у Москві. Цього ж року у часописі «Дружба народів» публікується «Новорічне оповідання» Ади Рибачук.

1965

Разом з В. Мельниченком приймає участь у конкурсі на проект пам’ятника «Жертвам фашизму» у Бабиному Яру.

1967

У видавництвах «Детская литература» та «Молодая гвардия», що у Москві, виходять дві книжки Ади Рибачук – «Запахи земли» і «Остров Колгуев». Ілюстрації до обох створені автором у співпраці з В. Мельниченком.

1968

Початок роботи над проектом архітектурно-пластичного вирішення Меморіально-обрядового комплексу «Парк Пам’яті», будівництво якого розпочинається на Байковому кладовищі, що у Києві. Втілення цього грандіозного задуму займе у А. Рибачук та В. Мельниченка близько тринадцяти років.

Разом з В. Мельниченком опрацьовує проект історико-археологічного парку «Стародавній Київ».

Виставка «Малюють діти острова Колгуєв» демонструється в рамках Всесоюзної виставки дитячої книги та іграшки, яка відбувається у Москві, а згодом – в рамках Всесоюзної пересувної виставки «Художники – малюкам».

1968–1974

У зв’язку з проектуванням «Парку Пам’яті» разом з В. Мельниченком подорожує селами Волині, Поділля, Буковини, вивчаючи народні звичаї та обряди. Свої враження від побаченого художники передають у серіях естампів «Бабине літо», «Бабина смерть», «Великдень біля Святого Димитрія».

1970-ті

Головні зусилля спрямовані на зведення Стіни Пам’яті, спроектованої у співпраці з В. Мельниченком. Автори опрацювали нову технологію для виконання монументальних рельєфів, яка полягала у виготовленні просторового крицевого каркасу, що згодом заливався рідким бетоном. Загальна площа рельєфів сягала 2000 м2, зокрема висота складала від 4 до 14 м, а довжина – 213 м. Згодом художники напишуть: «З однаковим натхненням споруджували і виліплювали ми й архітектуру, й пластику форм землі – і простору, й саму Скульптуру, – форми її мали бути покриті розписом, – прагнучи усіма знаннями й умінням здійснити синтез, – настроїти те, що відбувається у Парку Пам’яті на гідне події звучання, – зіграти його – найзначніше Дійство людського життя. Повернути Акту Смерті людини його гуманістичні зміст, сенс»2.

1970

Підсумком роботи А. Рибачук та В. Мельниченка з дітьми, проведеної впродовж 1960-х років, став альбом «Мы – о своем Острове. Рисуют дети острова Колгуев», виданий у Москві видавництвом «Советский художник».

1971

По запрошенню Московського інституту геофізики входить до складу експедиції, яка вирушає на Камчатку. Мета експедиції – випробування місячного апарату на горі Авача.

1972

Впродовж року у співпраці з В. Мельниченком проектує «Ораторіум революції» для Москви, історико-археологічний комплекс «Контрактова площа» для Києва та камінь-символ «Київ – місто-герой» для Флоренції.

1980–1981

Разом з В. Мельниченком проектує памятник «Дітям-героям» для Площі Слави, що у Києві.

1982

Напередодні 1982 року на засіданні Художньо-експертної колегії Міністерства культури УРСР та Художньо-експертної ради Держбуду УРСР з монументальної скульптури приймається рішення про припинення монументально-декоративних робіт у Парку Пам’яті, що насправді означало знищення Стіни Пам’яті. «Замовлення» надійшло 6 грудня 1981 року у листі, підписаному заступником голови Міськвиконкому. Впродовж трьох місяців наступного року – березня, квітня і травня – рельєфи Ади Рибачук і Володимира Мельниченка були замуровані бетоном. У травні 1982 року у часописі «Архитектура СССР» з’являється «обґрунтування» цього акту вандалізму – стаття А. Мілецького «Синтез – проблема или задача?».

Разом з В. Мельниченком розпочинає роботу над циклом великих керамічних скульптур «Бронзові образи», яка триває до 2000 року.

1985–1986

У співпраці з В. Мельниченком створює серії літографій «Пам'ять» та «Зупинити ядерну загрозу» – 1999 року художники передадуть їх у дар Національному художньому музею України.

1986

У співпраці з В. Мельниченком виконує надгробки доктору Валентину Кравцову, його батькам та племінниці, встановлені на Байковому кладовищі. Разом з іншими надгробками, створеними впродовж 1980-х–1990-х років, вони склали меморіальний цикл під назвою «Пам’яті Друзів».

1990

Пише сценарій до фільму «Крик птаха», який на Українській студії хронікально-документальних фільмів знімає режисер І. Гольдштейн.

1991

У співпраці з В. Мельниченком працює над проектом «Коли руйнується світ», присвячений пам’яті жертв Бабиного Яру, до якого увійшли книга та три гобелени.

2010

21 вересня Ада Рибачук помирає у Києві, а 24 вересня її пронесуть Парком Пам’яті повз плакучі верби, які вона садила разом з Володимиром Мельниченком тридцять років тому.


1 Горова Н. Творчість «перших нонконформістів» 1950-х Ади Рибачук і Володимира Мельниченка. Історіографічне та джерельне підґрунтя // Художня культура. Актуальні проблеми: наук. вісник / Інститут проблем сучасного мистецтва НАМ України. Вип. 11. Київ: Фенікс, 2015. С. 84–95.

2 Рибачук А., Мельниченко В. Крик птаха. IІ: Фрагменти. Київ: АДЕФ-Україна, 2000. С. 53.

/ Відео
/ переглянути всі
/ Бібліографія
  1. Баздырева А. История [не]одного преступления // Art Ukraine. 2013. 25 июня.
  2. Борисова І. Паузи в розмові // Вечірній Київ. 1959. 2 вересня. С. 1.
  3. Вєдін Вс. Справа № 66 // Київська правда. 1959. 26 липня. С. 4.
  4. Глібчук У. І знову цей страх… подібний до того, коли руйнували стіну… [Інтерв’ю з Адою Рибачук і Володимиром Мельниченком] // Дзеркало тижня. 2005. 25 лютого — 4 березня.
  5. Горова Н. Ада Рибачук, Володимир Мельниченко (АРВМ) як приклад відданості обраному шляху: Становлення творчих особистостей (1950–1960-ті) // Мистецтвознавство України / Інститут проблем сучасного мистецтва НАМ України. Вип. 14. Київ: Фенікс, 2014. C. 41–48.
  6. Горова Н. Особливості художньо-пластичних пошуків у творчості АРВМ (Ади Рибачук та Володимира Мельниченка) // Вісник ХДАДМ. 2016. № 4. С. 15–21.
  7. Горова Н. Творчість «перших нонконформістів» 1950-х Ади Рибачук і Володимира Мельниченка. Історіографічне та джерельне підґрунтя // Художня культура. Актуальні проблеми: наук. вісник / Інститут проблем сучасного мистецтва НАМ України. Вип. 11. Київ: Фенікс, 2015. С. 84–95.
  8. Горова Н. Явище мистецького супротиву в культурному середовищі України другої половини 1950-х — початку ХХІ століття (на прикладі творчості Ади Рибачук і Володимира Мельниченка): Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата мистецтвознавства / Інститут проблем сучасного мистецтва НАМ України. Київ, 2016. 178 с.
  9. Зікора А. Крематорій закрив сонце: [Інтерв’ю з Адою Рибачук і Володимиром Мельниченком] // Український тиждень. 2009. № 4 (65). 30 січня. )
  10. Інша історія. Мистецтво Києва од відлиги до перебудови: каталог виставки / упоряд. Г. Скляренко, М. Кулівник; НХМУ, Аукціонний дім «Дукат». Київ, 2016. 187 с.
  11. Касіян В., Дерегус М. Мистецтво не терпить шумихи // Правда України. 1959. 27 вересня. С. 4.
  12. Мельниченко В. Крик птаха ІІІ. Ада. Неспинна і нескорена. Київ: АДЕФ-Україна. 2011. 356 с.
  13. Мельниченко В. Крик птаха ІV. Ми — про свій острів. Київ: АДЕФ-Україна. 2012. 208 с.
  14. Мельниченко В. Крик птаха VІ. Бабино літо. Київ: АДЕФ-Україна. 2014. 208 с.
  15. Мєстєчкін Г. Щастя важких шляхів // Київська правда. 1959. 16 серпня. С. 1.
  16. Местечкин Г. Сила крылатой мечты // Сталинское племя. 1959. 25 августа. С. 3.
  17. Нисский Г. Ада Рыбачук // Дружба народов. № 8, 1960. C. 2.
  18. Пархоменко В. Майстер графіки. // Вечірній Київ. 1971. 9 січня. С. 2.
  19. Пахльовська О. Українські шістдесятники: філософія бунту // Сучасність. 2000. № 4. C. 65–84, 98.
  20. Петрова О. Мистецтвознавчі рефлексії: історія, теорія та критика образотворчого мистецтва 70-х рр. XX ст. — початку XXI ст.: зб. ст. / НаУКМА. Київ: «КМ Академія», 2004. 392 с.
  21. Петрова О. Не только о Стене, но и о нас // Зеркало недели. 1999. 3 сентября.
  22. Петрова О. Третє Око. Мистецькі студії: монографічна збірка статей / Інститут проблем сучасного мистецтва НАМ України. Київ: Фенікс, 2015. 480 с.
  23. Платонова А. Забетонированное прошлое. Как создавалась и как была уничтожена «Стена памяти» на Байковом кладбище: Интервью с Владимиром Мельниченком // Фокус. 2018. 26 мая.
  24. Рибачук А. Архитектура и ритуал: размышление — пластика // Декоративное искусство СССР. 1973. № 8. C. 17–21.
  25. Рибачук А., Мельниченко В. Коли руйнується світ… Книжка-реквієм, книга-пам’ятник. Київ: Юрінформ, 1991. 79 с.
  26. Рибачук А., Мельниченко В. Крик птаха. I: Бронзові Образи. Роздуми і надії авторів. Київ: АДЕФ-Україна, 2000. 224 с.
  27. Рибачук А., Мельниченко В. Крик птаха. IІ: Фрагменти. Київ: АДЕФ-Україна, 2000. 144 с.
  28. Рибачук А., Мельниченко В. Крик птаха. V: Запахи землі. Київ: АДЕФ-Україна, 2013. 140 с.
  29. Рибачук А., Мельниченко В. Крик птаха V: Проект «І у всіх птахів є свої улюблені місця». Київ: АДЕФ-Україна, 2000. 146 с.
  30. Роготченко О. Вітчизняний мистецький супротив 1950–1960–х // Мистецтвознавство України: зб. наук. праць / Інститут проблем сучасного мистецтва НАМ України. Вип. 15. Київ: Фенікс, 2015. С. 103–110.
  31. Скуратівський В. До однієї української монументальної трагедії // Сучасність. 1997. № 3. C. 45–58.
  32. Смирна Л. Іконографія нонконформізму // Мистецтвознавство України / Інститут проблем сучасного мистецтва НАМУ. Вип. 11. Київ: Фенікс, 2010. Вип. 11. C. 269–279.
  33. Смирна Л. Століття нонконформізму в українському візуальному мистецтві / Інститут проблем сучасного мистецтва НАМУ. Київ: Фенікс, 2017. 480 с.
  34. Смирна Л. Український мистецький нонконформізм. Історичний і світоглядний вимір // Нариси з історії образотворчого мистецтва України ХХ ст.: у 2 кн. / Інститут проблем сучасного мистецтва АМУ. Кн. 2. Київ: Інтертехнологія, 2006. Кн. 2. С. 5–57.
  35. Смотреть в одном направлении: Художник Владимир Мельниченко об Аде Рыбачук // L’OFFICIEL. 2019.)
  36. Українська радянська графіка / упоряд. І. Врона. Київ: Державне видавництво образотворчого мистецтва і музичної літератури УРСР, 1958. 196 с.
  37. Федорук О. Сонячний шлях свого земного великого // Образотворче мистецтво. 2009. № 4. С. 48–49.
  38. Фогель З. Перед открытием выставки // Наръяна Вындер. № 190 (7737). 1959. 26 сентября. С. 3.
  39. Фогель З. Стена и смысл // МАКСЛА. 1967. № 1. С. 21.
  40. Це світове явище, а не лише українське, або радянське: куратори й митці про АРВМ // Support Your Art.
  41. Шістдесят з 60-х: каталог виставки / упоряд. О. Мітякіна; Комітет мистецтв КМДА, Спілка художників України, ККЦ «Київ». Київ. 1993. 6 с.
  42. Шмырин О. Стена Памяти, Киев. Опыт трансперсонального анализа // Сигма. 2016.
  43. Яковленко К. Стена памяти: Как уничтожили шедевр // Bird In Flight.
/ ЗА ПІДТРИМКИ
/ КОНТАКТИ
archive.UU@gmail.com