Народилася 27 липня у Києві.
1941–1944Батько, Федір Рибачук, кадровий офіцер радянської армії, почав воювати з першого дня війни, а закінчив останнього. Решта родини була змушена евакуюватися до Казахстану, де Ада закінчила четвертий клас початкової школи.
1945–1950Навчається в Київській художній середній школі імені Т. Шевченка, яку закінчує із золотою медаллю. Викладачі з фаху — Г. Котляр, Л. Рачковська, В. Денисов.
1951–1957Навчається у Київському державному художньому інституті, в майстерні професора Олексія Шовкуненка.
1953Літню практику разом з іншими студентами та керівником Сергієм Грошем проходить у Вилковому, розташованому в дельті Дунаю. Етюди, написані там і показані на студентській виставці за результатами практики, інспірували перше замовлення — ілюстрації до книжки Д. Маміна-Сибіряка «Оленчині казки», випущеної того ж року видавництвом «Молодь». У подальші роки ілюструє книжки «Вусатий-смугатий» С. Маршака (1954), «Майстри без сокири» В. Біанкі (1955) та «Ясоччина книжка» Н. Забіли (1955).
1954Разом з В. Мельніченком здійснює першу подорож на Північ, перебуваючи у травні й червні на березі Білого моря, а в липні й вересні — на острові Колгуєв.
1955Затвердивши тему дипломної роботи («Зимовий берег Білого моря. Острів Колгуєв»), разом з В. Мельніченком вирушає в другу експедицію на Північ, яка триває півтора року.
195710 квітня, з річним запізненням, відбувається публічний захист дипломів А. Рибачук та В. Мельніченка в актовій залі художнього інституту, що стає й першою персональною виставкою художників. Ада Рибачук демонструє на ній дві масштабні картини «Випробування» і «Зупинка на обід» (не збереглися), безліч етюдів і декілька серій гравюр, зроблених на Півночі.
Пише полотно «Юнга» (місцезнаходження невідоме), удостоєне срібної медалі на VІ Всесвітньому фестивалі молоді та студентів у Москві.
Стає членом Спілки художників СРСР. Лише три роки потому Спілка художників України зараховує її до свого складу.
1957–1959В. Мельніченко й А. Рибачук здійснюють третю, найтривалішу подорож на Північ. Упродовж цього часу Ада Рибачук пише полотна «Закохані», «Кінець безмовності», «Мисливська пісня», створює монотипії і дереворити.
1959Разом із В. Мельніченком передає в подарунок місту Нар’ян-Мар 118 творів, які склали основу першого в Арктиці художнього музею. Сьогодні фонди музею налічують 237 творів обох авторів.
Про доробок тандему починають писати в республіканській і центральній періодиці. Схвальним оцінкам протистояла одіозна стаття В. Касіяна «Мистецтво не терпить шумихи», опублікована у газеті «Правда України»: автор звинуватив А. Рибачук і В. Мельніченка у «відході від принципових позицій утвердження методу соціалістичного реалізму»1.
1960–1961Разом із В. Мельніченком виконує комплексне монументально-декоративне оформлення Київського автовокзалу, яке отримує Першу Всесоюзну премію молодих архітекторів за інтер’єри.
1962Разом з В. Мельниченком проводять уроки творчості для дітей школи-інтернату на острові Колгуєв, створюючи разом з ними «Велику картину про наш острів».
1963–1968Разом з В. Мельниченком опрацьовують концепцію монументально-декоративного оформлення Республіканського палацу піонерів, де виконують мозаїки «Діти світу», «Знамена», «Город», а також мозаїчний триптих «Чудесна скрипочка». Дно басейну, розташованого перед головним фасадом палацу, прикрасила декоративна композиція «Сонце, зорі та сузір’я».
1964Результати роботи з художнього виховання дітей на острові Колгуєв демонструються в Будинку літераторів, що у Москві. Цього ж року у часописі «Дружба народів» публікується «Новорічне оповідання» Ади Рибачук.
1965Разом з В. Мельниченком бере участь у конкурсі на проект пам’ятника «Жертвам фашизму» у Бабиному Яру.
1967У видавництвах «Детская литература» та «Молодая гвардия», що у Москві, виходять дві книжки Ади Рибачук – «Запахи земли» і «Остров Колгуев». Ілюстрації до обох створені автором у співпраці з В. Мельниченком.
1968Початок роботи над проектом архітектурно-пластичного вирішення Меморіально-обрядового комплексу «Парк Пам’яті», будівництво якого розпочинається на Байковому кладовищі, що у Києві. Втілення цього грандіозного задуму займе у А. Рибачук та В. Мельниченка близько тринадцяти років.
Разом з В. Мельниченком опрацьовує проект історико-археологічного парку «Стародавній Київ».
Виставка «Малюють діти острова Колгуєв» демонструється в рамках Всесоюзної виставки дитячої книги та іграшки, яка відбувається у Москві, а згодом – в рамках Всесоюзної пересувної виставки «Художники – малюкам».
1968–1974У зв’язку з проектуванням «Парку Пам’яті» разом з В. Мельниченком подорожує селами Волині, Поділля, Буковини, вивчаючи народні звичаї та обряди. Свої враження від побаченого художники передають у серіях естампів «Бабине літо», «Бабина смерть», «Великдень біля Святого Димитрія».
1970-тіГоловні зусилля спрямовані на зведення Стіни Пам’яті, спроектованої у співпраці з В. Мельниченком. Автори опрацювали нову технологію для виконання монументальних рельєфів, яка полягала у виготовленні просторового крицевого каркасу, що згодом заливався рідким бетоном. Загальна площа рельєфів сягала 2000 м2, зокрема висота складала від 4 до 14 м, а довжина – 213 м. Згодом художники напишуть: «З однаковим натхненням споруджували і виліплювали ми й архітектуру, й пластику форм землі – і простору, й саму Скульптуру, – форми її мали бути покриті розписом, – прагнучи усіма знаннями й умінням здійснити синтез, – настроїти те, що відбувається у Парку Пам’яті на гідне події звучання, – зіграти його – найзначніше Дійство людського життя. Повернути Акту Смерті людини його гуманістичні зміст, сенс»2.
1970Підсумком роботи А. Рибачук та В. Мельниченка з дітьми, проведеної впродовж 1960-х років, став альбом «Мы – о своем Острове. Рисуют дети острова Колгуев», виданий у Москві видавництвом «Советский художник».
1971По запрошенню Московського інституту геофізики входить до складу експедиції, яка вирушає на Камчатку. Мета експедиції – випробування місячного апарату на горі Авача.
1972Впродовж року у співпраці з В. Мельниченком проектує «Ораторіум революції» для Москви, історико-археологічний комплекс «Контрактова площа» для Києва та камінь-символ «Київ – місто-герой» для Флоренції.
1980–1981Разом з В. Мельниченком проектує памятник «Дітям-героям» для Площі Слави, що у Києві.
1982Напередодні 1982 року на засіданні Художньо-експертної колегії Міністерства культури УРСР та Художньо-експертної ради Держбуду УРСР з монументальної скульптури приймається рішення про припинення монументально-декоративних робіт у Парку Пам’яті, що насправді означало знищення Стіни Пам’яті. «Замовлення» надійшло 6 грудня 1981 року у листі, підписаному заступником голови Міськвиконкому. Впродовж трьох місяців наступного року – березня, квітня і травня – рельєфи Ади Рибачук і Володимира Мельниченка були замуровані бетоном. У травні 1982 року у часописі «Архитектура СССР» з’являється «обґрунтування» цього акту вандалізму – стаття А. Мілецького «Синтез – проблема или задача?».
Разом з В. Мельниченком розпочинає роботу над циклом великих керамічних скульптур «Бронзові образи», яка триває до 2000 року.
1985–1986У співпраці з В. Мельниченком створює серії літографій «Пам'ять» та «Зупинити ядерну загрозу» – 1999 року художники передадуть їх у дар Національному художньому музею України.
1986У співпраці з В. Мельниченком виконує надгробки доктору Валентину Кравцову, його батькам та племінниці, встановлені на Байковому кладовищі. Разом з іншими надгробками, створеними впродовж 1980-х–1990-х років, вони склали меморіальний цикл під назвою «Пам’яті Друзів».
1990Пише сценарій до фільму «Крик птаха», який на Українській студії хронікально-документальних фільмів знімає режисер І. Гольдштейн.
1991У співпраці з В. Мельниченком працює над проектом «Коли руйнується світ», присвячений пам’яті жертв Бабиного Яру, до якого увійшли книга та три гобелени.
201021 вересня Ада Рибачук помирає у Києві, а 24 вересня її пронесуть Парком Пам’яті повз плакучі верби, які вона садила разом з Володимиром Мельниченком тридцять років тому.
2 Рибачук А., Мельниченко В. Крик птаха. IІ: Фрагменти. Київ: АДЕФ-Україна, 2000. С. 53.
«Стіна». Укрхроніка. 1988. Реж. І. Гольдштейн
«Крик птаха». Укрхроніка. 1990. Реж. І. Гольдштейн
