Народився 20 березня у с. Михайлівка на Київщині у селянській родині. Батько загинув на фронті, так і не побачивши сина, мати з немовлям пережили жахіття війни в окупованому ворогом селі.
Хист до малювання виявився у Миколи з раннього віку.
1957–1962Після закінчення семирічної школи вступає до Київського художньо-ремісничого училища № 16. Навчання проходить з перервами, оскільки Микола змушений лікуватися від туберкульозу, на який захворів ще у дитинстві. Після закінчення училища працює оформлювачем.
1963Знайомиться з Вудоном Баклицьким. Спілкування невдовзі переростає у дружбу: разом вони пишуть етюди («мені доводилося працювати з ним на пленері влітку по 16 годин», — згадуватиме Баклицький), а згодом засновують мистецьке об’єднання «New Bent» (до якого тимчасово долучається Володимир Борозенець). Група влаштовує неформальні виставки у найбільш несподіваних і непристосованих місцях, як-от у приміщенні покинутого цегляного заводу.
1966Починає відвідувати мистецьку студію при Будинку культури заводу «Більшовик», якою керує художник і скульптор Григорій Хусід. Багато й наполегливо працює, плануючи продовжити мистецьку освіту, проте полишає свої наміри після невдалої спроби вступити на Київський вечірній факультет Українського поліграфічного інституту ім. І. Федорова.
Працює художником-декоратором на Київській кіностудії художніх фільмів ім. О. Довженка (зі слів Вудона Баклицького, який працював там само, здебільшого їм доводилося виконувати роботу вантажників). Отримуваних на підприємстві фарб, що їх неможливо було придбати деінде, вистачало й на власні потреби.
1970-тіБільшість збережених робіт Трегуба датується 1970-ми роками. Художник переважно працював олією на оргаліті або картоні, але нерідко використовував й інші техніки (зокрема колаж). «…[Його твори] суб’єктивно та інтуїтивно, у свій спосіб вибудовували той “особистий простір”, де головним була свобода самовираження, пошук та розробка своїх власних тем та образів, своєї художньої мови…»1 Звісно, це мистецтво разюче відрізнялося від того, що можна було побачити на тогочасних офіційних виставках.
1975Влаштовується на посаду художника до Інституту археології АН України, розташованого на території Видубицького монастиря (образ якого згодом посяде важливе місце у його творах). Знаходить серед колег нових друзів, які допомагають йому поглибити знання з історії та культури України, поділяють захоплення поезією, підтримують творчі експерименти.
1977Бере участь у першій виставці об’єднання «Рух». що експонується у закритому на ремонт приміщенні клубу «Берізка» на вул. Червоноармійській.
1978Виставляє свої твори на другій і останній виставці об’єднання «Рух» у київському Будинку вчителя.
Готує персональну «квартирну» виставку, що має відбутися у помешканні Юрія Смирного, однак внаслідок втручання працівників КДБ її було демонтовано ще до відкриття.
1980-тіОтримує квартиру в будинку на вул. Петра Запорожця. Розписує стіни помешкання орнаментальними та сюжетними композиціями (схожим чином Федір Тетянич розписав свою хату в с. Гінці на Полтавщині).
Влаштовує дві персональні виставки, які, за словами Олени Голуб, проходять «під прикриттям аматорства»2: перша — у мистецькій студії при заводі «Більшовик», яку Трегуб відвідував у 1960-х, друга — в Інституті археології, де він працював. Але обидві були майже недоступними для широкого мистецького загалу.
Життєві негаразди призводять до погіршення духовного і психічного стану художника. В один із критичних моментів він намагається знищити свої роботи. Деякий час перебуває у психіатричній лікарні ім. І. Павлова.
198423 березня помирає у Києві, вчинивши самогубство.
2 Голуб О. Свято непокори та будні андеграунду. Життєпис двох не визнаних за життя художників, з коментарями. Київ: Видавничий дім «Антиквар», 2017. С. 65.
«”Я стійко кріпився…” Микола Трегуб». Укртелефільм, Укрхроніка. 1992. Реж. С. Шаповалова
