/ Головна / #KYIV / Малишко Микола

Малишко Микола

/ Життєпис

1938

Народився 15 лютого в селі Знаменівка на Дніпропетровщині. Художник згадуватиме побачене й пережите у дитячі роки: «Я народився й виріс у степах, усіяних курганами — високими могилами, на яких уже не було скульптур. Вони зібралися в музеї Яворницького. Малював, фотографував, марив ними, а вже оце зараз думаю, що тоді я їх зустрів як щось найрідніше й найцінніше. Цілісність скульптури давнього степу, насамперед, мене вражала. Розуміння, Мати, Батько, Рід, Громада. Минуле, Майбутнє, Сучасне, Земля, Небо, Життя, Дії. Усе це сокрите в тих давніх статуях»1.

Дитинство художника припало на важкі воєнні та повоєнні роки. У пам’яті залишилися спогади про голод: щоб вижити, батько ділив хліб між усіма на маленькі, як сірникові коробки, шматочки.

1953

Після закінчення школи їде до Калінінграду, де у драматичному театрі працює художником його брат Антон. Допомагаючи братові, Микола здобуває перший мистецький досвід.

1956–1961

Навчається у Дніпропетровському державному художньому училищі. Пізніше він розповідатиме: «…Я багато малював із натури людей, пейзажів. Опинявся в ситуаціях дуже подібних до ситуацій імпресіоністів, а також вивчав за книжковими репродукціями французьких художників»2. Схильність до формальних пошуків, що виявилася у художника вже тоді, нерідко призводила до конфліктів між учнем і викладачами, а головне — визначила ключову «дійову особу» його дипломної роботи — колір.

1960

Одружується зі своєю одногрупницею Ніною Денисовою.

1961

Вступає до Київського державного художнього інституту, однак за рік перериває навчання і повертається у Дніпропетровськ до дружини і новонародженої доньки.

1963–1967

Завершує навчання у Київському державному художньому інституті. У ці роки остаточно формується громадянська й творча позиція художника, у значній мірі зумовлена діяльністю Клубу творчої молоді «Сучасник» і пов’язаного з ним кола української інтелігенції. Згадуючи тих, хто справив на нього найбільший вплив, Малишко серед перших називає Леся Танюка, Аллу Горську, Опанаса Заливаху, Валентина Задорожного, Івана Світличного, Івана Драча, Миколу Вінграновського, Ліну Костенко, Василя Стуса. З друзями-однодумцями, серед яких Петро Кот, Федір Тетянич, Віктор Григоров, Борис Плаксій, організовує групу самоосвіти, влаштовує виставки-обговорення у помешканні, яке винаймає неподалік від інституту, самого ж Миколу обирають головою новоствореного Науково-творчого студентського товариства.

1966

Отримує замовлення на виконання рельєфів для одного із закладів громадського харчування на території Південного машинобудівного заводу у Дніпропетровську.

1967–1972

Після закінчення інституту короткий час працює у Маріуполі. Цього ж року отримує квартиру у Дніпропетровську, влаштовується на роботу в архітектурно-художню майстерню при Дніпропетровському міськвиконкомі, розробляє проекти парків (зокрема парку імені Чкалова). Виконує монументальні твори у Павлограді, Орджонікідзе (нині Покров) та Дніпропетровську (нині Дніпро) на замовлення художньо-виробничого комбінату, підпорядкованого Художньому фонду УРСР.

Паралельно працює над композиціями «для себе», — зі слів самого автора, «радше як навчальними, а не як мистецькими»: різьбить по дереву, працює з металом, вирішуючи все нові творчі завдання; не полишає і малярства.

Важливою подією в житті Малишка стало знайомство з художницею-бойчукісткою Марією Котляревською, спілкування з якою значною мірою компенсувало йому гостру нестачу мистецького середовища.

1972

Разом з родиною переїздить до Фастова. Влаштовується на Київський комбінат монументально-декоративного мистецтва, на замовлення якого створює низку монументальних робіт, серед яких горельєф «Троянда» у дворі столичного готелю «Київ».

1973

Разом з Ніною Денисовою та подружжям Григорових їде до Кривого рогу на так званий підземний пленер. Під час творчої подорожі художники спускаються у залізорудну шахту, відвідують будівництво доменної печі.

1974

Виконує дерев’яний рельєф «Солом’яний бичок» для Хмельницької обласної бібліотеки для дітей.

1975

Отримує земельну ділянку у селі Малютянка поблизу Броварів, де згодом починає зводити будинок за власним проектом.

1976

Стає членом монументально-декоративної секції Спілки художників УРСР.

1978–1982

Працює над реалізацією масштабного монументального задуму — оформлення фасаду механіко-математичного корпусу Київського державного університету. Автор обирає дуже трудомістку техніку різьблення по каменю, але незважаючи на складність поставленого завдання, а також суперечливу, подекуди навіть ворожу реакцію спілчанських чиновників і деяких художників, 1982 року роботу було завершено.

1983

Підтримавши ініціативу дружини та невеликого гурту селян-однодумців з Малютянки, власноруч відбудовує у селі постраждалий унаслідок пожежі будинок-майстерню Миколи Пимоненка.

Спільно з Олександром Фисуном, Олександром Гащуком та Петром Малишком, виготовляє і встановлює кам’яний хрест на могилі художника Миколи Польового, який трагічно загинув під час створення монументальної роботи у Києві. Цю традицію згодом буде продовжено хрестами пам’яті Валентина Задорожного, Віктора Григорова, Василя Стуса, Олекси Тихого, Оксани Мешко, Юрія Литвина, Івана Світличного, Надії Світличної, Віктора Китастого, Івана Гончара та ін.

1986

Виконує дерев’яні рельєфи та розписи для швацької фабрики у Броварах

1987

Бере участь у одній з перших в Україні незалежних виставкових ініціатив творчого об’єднання художників-монументалістів «Погляд» у стінах Київського політехнічного інституту, де виставляє скульптури, створені в останні роки.

1987–1990

Разом з Петром Гончаром, Ніною Денисовою та Петром Малишком відновлює будинок на Андріївському узвозі, у якому всі четверо влаштовують майстерні, що проіснували до 2007 року.

1990-ті

За нових суспільно-політичних умов активізується художнє життя в Україні. Твори Малишка експонуються на персональних виставках у Національному музеї у Львові імені Андрея Шептицького (1992), Хмельницькому музеї сучасного українського мистецтва (1993), галереї Національного університету «Києво-Могилянська академія» (1995), Вінницькому обласному художньому музеї (1997), центрі сучасного мистецтва «Совіарт» у Києві (1999).

1992

Разом з Петром Гончаром, Ніною Денисовою, Петром Малишком, Олександром Мельником, Володимиром Федьком і Василем Химочкою засновує Братство прп. Аліпія. Наступного року в Державному музеї українського образотворчого мистецтва (нині НХМУ) проходить перша виставка братства, присвячена пам’яті засновника школи новітнього українського монументального живопису Михайла Бойчука та його учням, під назвою «Біля яблуні».

1998–2001

Разом з іншими художниками працює над розписами відновленого собору Михайлівського Золотоверхого монастиря у Києві.

2005

Бере участь у виставці «Українське дерево» в Українському домі у Києві, де його скульптури вперше демонструються у широкому контексті української дерев’яної пластики від доби бароко до сьогодення

2010-ті

Активно співпрацює з київським арт-центром «Я Галерея». Нові твори художника демонструються на багатьох персональних і групових виставках у Києві, Дніпропетровську та Львові (загалом близько 15 проектів).

2012

Отримує премію «Arsenale Awards» у рамках Першої Київської бієнале сучасного мистецтва «Arsenale 2012».

2017

Стає лауреатом Національної премії України імені Тараса Шевченка. Нині Микола Малишко живе у Малютянці, продовжує активно працювати, експонує твори на виставках.


1 Микола Малишко. Лінія. Київ: Видавництво Артбук, 2018. С. 54.
2 Микола Малишко. Лінія. Київ: Видавництво Артбук, 2018. С. 56.

/ Бібліографія
  1. 1962, 1964 роки Миколи Малишка // Образотворче мистецтво. 2002. № 2. С. 46–47.
  2. Біля яблуні. Малярство: каталог виставки / Міжнародна школа україністики, ДМУОМ. Київ, 1993. 28 с.
  3. Великий Перевіз. Резиденція. Київ: Арт Студія Друк, б/р. 80 с.
  4. Виставка-презентація галереї «Гердан»: [каталог] / авт.-упоряд. Ю. Бойко. Львів: Гердан Друк, 1995. 16 с.
  5. Вівташ Ю. Реконструкція майбутнього: [виставка скульптур М. Малишка] // Образотворче мистецтво. 1995. № 2. С. 42.
  6. Гуренко А. Символи буття Миколи Малишка // Образотворче мистецтво. 2004. № 2. С. 68–69.
  7. Діалог через віки. До 1000-ліття хрещення Русі: каталог виставки / Міністерство культури УРСР, Український фонд культури, Київська організація Спілки художників України. Київ, 1988. 64 с.
  8. Журунова Т. Хто має душу — хай відчує (Миколі Малишку — 60) // Образотворче мистецтво. 1999. № 1–2. С. 34.
  9. Інша історія. Мистецтво Києва од відлиги до перебудови: каталог виставки / упоряд. Г. Скляренко, М. Кулівник; НХМУ, Аукціонний дім «Дукат». Київ, 2016. 187 с.
  10. Маричевська О. Пра-пра-правісь Миколи Малишка // Образотворче мистецтво. 2011. № 2. С. 54–56.
  11. Микола Малишко. Живопис, скульптура: [каталог виставки] / Музей сучасного мистецтва України. Київ, 2011. 24 с.
  12. Микола Малишко. Лінія. Київ: Видавництво Артбук, 2018. 232 с.
  13. Микола Малишко. Українське дерево: [виставка в Українському домі] // Образотворче мистецтво. 2005. № 2. С. 28–33.
  14. Пожнемо те, що посіємо: Діалог Миколи Малишка та Петра Бевзи // Образотворче мистецтво. 2002. № 4. С. 93.
  15. Польовий Р. Хрести борцям за волю України // Незборима нація.
  16. Пречиста: каталог виставки / Гол. управл. культури КДА, Центр Український дім, Братство прп. Аліпія. Київ, 1994. 28 с.
  17. Прокопенко М. Абсолют кольору // День. 2017.
  18. Ременяка О. Микола Малишко: діалог із кольором // Дзеркало тижня. 2017. 17 лютого.
  19. Собкович О. Лауреати Arsenale Awards 2012 // Образотворче мистецтво. 2012. № 3–4. С. 122–123.
  20. Стрельцова М. Микола Малишко: художник як явище // Art Ukraine. 2017. 22 лютого.
  21. Тіні забутих предків. Виставка. Київ: Видавництво Артбук, 2016. 96 с.
  22. Три художні генерації в колекції Тетяни та Бориса Гриньових / упоряд. О. Балашова, Г. Глеба. Київ: Видавництво «Основи», 2016. 254 с.
  23. Україна від Трипілля до сьогодення в образах сучасних художників: каталог виставки / авт. проекту О. Мельник; Галерея мистецтв Національного університету «Києво-Могилянська академія». Київ: Видавництво «Софія А», 2004. 108 с.
  24. Шевченко С. Масштаб події передається нервами твору // Соловецький реквієм. Київ: Експрес-Поліграф, 2013. С. 451–454.
/ ЗА ПІДТРИМКИ
/ КОНТАКТИ
archive.UU@gmail.com