Мельніченко Володимир

1932

Народився 25 січня у Києві.

1941–1944

Роки окупації проводить у рідному місті разом з матір’ю, бабусею та дідом. На очах Володимира палав Хрещатик, а знайомих дітей з сусіднього двору гнали до Бабиного яру.

1945–1950

Навчається в Київській художній середній школі імені Т. Шевченка.

1951–1957

Навчається у Київському державному художньому інституті, у майстерні професора Карпа Трохименка.

1954

Разом з А. Рибачук здійснює першу подорож на Північ, перебуваючи у травні і червні на березі Білого моря, а в липні і вересні – на острові Колгуєв.

1955

Затвердивши тему дипломної роботи («Зимовий берег Білого моря. Острів Колгуєв»), разом з А. Рибачук вирушає у другу експедицію на Північ, яка триває півтора року.

1957

10 квітня, з річним запізненням, відбувається публічний захист дипломів В. Мельниченка та А. Рибачук, який стає і першою персональною виставкою художників, влаштованій у актовій залі художнього інституту. Володимир Мельниченко демонструє на ній дві масштабні картини «Перше вересня» і «Північне море» та безліч етюдів, зроблених на Півночі.

Пише полотно «Ада», яке експонується на виставці, влаштованій з нагоди VІ Всесвітнього фестивалю молоді та студентів, що проходив у Москві.

Стає членом Спілки художників СРСР. Лише три роки потому Спілка художників України зараховує його до свого складу.

1957–1959

В. Мельниченко та А. Рибачук здійснюють третю, найтривалішу подорож на Північ.

1959

Разом з А. Рибачук передає в подарунок місту Нар’ян-Мар 118 творів, які склали основу першого в Арктиці художнього музею. Сьогодні фонди музею налічують 237 творів обох авторів.

Про доробок, створений художниками, починають писати в республіканській та центральній періодиці. Схвальним оцінкам протистояла одіозна стаття В. Касіяна «Мистецтво не терпить шумихи», опублікована у газеті «Правда України», у якій автор звинуватив В. Мельниченка та А. Рибачук у «відході від принципових позицій утвердження методу соціалістичного реалізму». ¹

1960

Разом з А. Рибачук виконує монументально-декоративне оформлення київського автовокзалу, яке отримує Першу Всесоюзну премію молодих архітекторів за інтер’єри.

1962

Разом з А. Рибачук проводять уроки творчості для дітей школи-інтернату на острові Колгуєв, створюючи разом з ними «Велику картину про наш острів».

1963–1968

Разом з А. Рибачук опрацьовують концепцію монументально-декоративного оформлення Республіканського палацу піонерів, де виконують мозаїки «Діти світу», «Знамена», «Город», а також мозаїчний триптих «Чудесна скрипочка». Дно басейну, розташованого перед головним фасадом палацу, прикрасила декоративна композиція «Сонце, зорі та сузір’я».

1964

Результати роботи з художнього виховання дітей на острові Колгуєв демонструються на виставці «Ми – про свій Острів», яка проходить у Москві в Будинку літераторів.

1965

Разом з А. Рибачук приймає участь у конкурсі на проект пам’ятника «Жертвам фашизму» у Бабиному Яру.

1968

Початок роботи над проектом архітектурно-пластичного вирішення Меморіально-обрядового комплексу «Парк Пам’яті», будівництво якого розпочинається на Байковому кладовищі, що у Києві. Втілення цього грандіозного задуму займе у В. Мельниченка та А. Рибачук близько тринадцяти років.

Разом з А. Рибачук проектує історико-археологічний парк «Стародавній Київ».

Виставка «Малюють діти острова Колгуєв» демонструється в рамках Всесоюзної виставки дитячої книги та іграшки, яка відбувається у Москві, а згодом – в рамках Всесоюзної пересувної виставки «Художники – малюкам».

1968–1974

У зв’язку з проектуванням «Парку Пам’яті» разом з А. Рибачук подорожує селами Волині, Поділля, Буковини, вивчаючи народні звичаї та обряди. Свої враження від побаченого художники передають у серіях естампів «Бабине літо», «Бабина смерть», «Великдень біля Святого Димитрія».

1970-ті

Головні зусилля спрямовані на зведення Стіни Пам’яті, спроектованої у співпраці з А. Рибачук. Автори опрацювали нову технологію для виконання монументальних рельєфів, яка полягала у виготовленні просторового крицевого каркасу, що згодом заливався рідким бетоном. Загальна площа рельєфів сягала 2000 м2, зокрема висота складала від 4 до 14 м, а довжина – 213 м. Згодом художники напишуть: «З однаковим натхненням споруджували і виліплювали ми й архітектуру, й пластику форм землі – і простору, й саму Скульптуру, – форми її мали бути покриті розписом, – прагнучи усіма знаннями й умінням здійснити синтез, – настроїти те, що відбувається у Парку Пам’яті на гідне події звучання, – зіграти його – найзначніше Дійство людського життя. Повернути Акту Смерті людини його гуманістичні зміст, сенс»².

1970

Підсумком роботи В. Мельниченка та А. Рибачук з дітьми, проведеної впродовж 1960-х років, став альбом «Мы – о своем Острове. Рисуют дети острова Колгуев», виданий у Москві видавництвом «Советский художник».

1972

Впродовж року у співпраці з А. Рибачук проектує «Ораторіум революції» для Москви, історико-археологічний комплекс «Контрактова площа» для Києва та камінь-символ «Київ – місто-герой» для Флоренції.

1980–1981

Разом з А. Рибачук проектує памятник «Дітям-героям» для Площі Слави, що у Києві.

1982

Напередодні 1982 року на засіданні Художньо-експертної колегії Міністерства культури УРСР та Художньо-експертної ради Держбуду УРСР з монументальної скульптури приймається рішення про припинення монументально-декоративних робіт в Парку Пам’яті, що насправді означало знищення Стіни Пам’яті. «Замовлення» надійшло 6 грудня 1981 року у листі, підписаному заступником голови Міськвиконкому. Впродовж трьох місяців наступного року – березня, квітня і травня – рельєфи Володимира Мельниченка і Ади Рибачук були замуровані бетоном. У травні 1982 року у часописі «Архитектура СССР» з’являється «обґрунтування» цього акту вандалізму – стаття А. Мілецького «Синтез – проблема или задача?»

Разом з А. Рибачук розпочинає роботу над циклом великих керамічних скульптур «Бронзові образи», яка триває до 2000 року.

1985–1986

У співпраці з А. Рибачук створює серії літографій «Пам'ять» та «Зупинити ядерну загрозу» – 1999 року художники передадуть їх у дар Національному художньому музею України.

1986

У співпраці з А. Рибачук виконує надгробки доктору Валентину Кравцову, його батькам та племінниці, встановлені на Байковому кладовищі. Разом з іншими надгробками, створеними впродовж 1980-х–1990-х років, вони склали меморіальний цикл під назвою «Пам’яті Друзів».

1991

У співпраці з А. Рибачук працює над проектом «Коли руйнується світ», присвячений пам’яті жертв Бабиного Яру, до якого увійшли книга та три гобелени.
Живе і працює в Києві.

¹Горова Н. Творчість «перших нонконформістів» 1950-х Ади Рибачук і Володимира Мельниченка. Історіографічне та джерельне підґрунтя // Художня культура. Актуальні проблем : наук. вісник / Інститут проблем сучасного мистецтва НАМ України. Київ: Фенікс, 2015. Вип. 11. С. 89

²Рибачук А., Мельниченко В. Крик птаха. IІ: Фрагменти. Київ: АДЕФ-Україна, 2000. С. 53.