Народилася 27 листопада в Одесі, у родині педагогів Богдана Левицького і Тетяни Суховерської. У 1937 році батька розстрілюють за сфабрикованою справою. 1945 року дівчина переїздить з матір’ю до Львова.
1948–1950-тіУ 1948–1954 рр. навчається у Львівському державному інституті прикладного і декоративного мистецтва у Й. Бокшая, Л. Левицького, В. Манастирського, Р. Сельського, паралельно здобуваючи знання про абстрактну форму у тих самих Л. Левицького та Р. Сельського, але неофіційно.
Після закінчення інституту багато працює як художник-монументаліст по всій Україні: оформлює культурні установи, зупинки, створює тематичні панно у техніках сграфіто та мозаїки. Виконує розписи будівлі головного вокзалу (1954) та Будинку культури (1956) у Дрогобичі, а також розпис «Іван Федоров» на третьому поверсі Львівського поліграфічного технікуму (1963).
1960-тіВід початку 1960-х, паралельно з роботою у Львівському худфонді, експериментує у руслі модерністських течій: створює ряд живописних і графічних композицій, наслідуючи методи Жоржа Брака та Пабло Пікассо («Гуцульський натюрморт», «Російський натюрморт», «Електроприлади», «Натюрморт», «Блюз», «Натюрморт з гітарою»).
Серед найяскравіших творів тих років — неоавангардні портрети сучасників, що нагадують полотна «суворого стилю» («Портрет жінки», «Портрет Тетяни Горелової», «Слухаючи Баха», «Платон Сільвестров», «Портрет Олега Введенського»).
З 1962 року стає кандидаткою у члени Спілки художників України, але вже 1965-го її відраховано з кола кандидатів за формалізм (офіційною причиною названо прострочену заяву на вступ до спілки).
З середини 1960-х співпрацює з художниками графічного цеху худфонду, захоплюється друкованою графікою. У доробку того періоду знаходимо чимало досконалих модерністських ремінісценцій у техніках літографії, офорту й монотипії: «Авангардний експеримент» (1967), «Олимп завидовал земным богам…» (1969), «Светит месяц» (1969).
1970-тіВід початку 1970-х повертається до реалістичної форми та сюжетних образів, але у ракурсах метафори й гротеску: «Всякий спляшет, да не как скоморох…», «Человеку свойственно ошибаться…», «Гармонія» (1974), «Прислів’я» (1975). У серіях графічних портретів і фігуративних композицій першої половини 1970-х знаходимо проблематику екзистенціального кшталту й мотиви соціального відчуження.
У другій половині 1970-х створює високотехнічні композиції, де балансує між жанровою графікою та метафізичним образом. Ці напрацювання розвиваються у сюжети на біблейську тематику та з мотивом постіндустріального бунту: серії «Людське життя» (1972), «Заповіді» (1974), «Пори року» (1979); композиції «Тайна вечеря» (1976), «Овечность» (1978).
22 грудня 1979 року проводить у своїй майстерні перше свято «День графіки», відзначати яке стане щорічною традицією львівських графіків.
1980-тіПеребуваючи певний час під впливом творчості О. Аксініна, стилізує у дусі його герметичної мови: творить графічну серію «Аксініана» за мотивами китайської «Книги змін» і східного календаря (1985–1990).
1990-тіАктивно займається іконописом у бароковій стилістиці. Виконує ряд ікон для відновлюваних іконостасів київських церков: Михайлівського Золотоверхого собору («Св. Варвара», «Тайна вечеря», 1999) та Успенського собору Києво-Печерської лаври (2000).
У 1996 році проводить персональну виставку у Художньо-меморіальному музеї Леопольда Левицького.
201021 жовтня Генріетта Левицька помирає у Львові.
