Народився 22 листопада у Москві. Батько — Степан Петрович Суммар (військовослужбовець), мати — Белла Ісааківна (викладач російської мови та літератури), обоє з Білорусі.
1943–1944Родина оселяється у Середній Азії, на заставі поблизу афганського кордону.
1944–1945Родина часто змінює місця проживання (Баку, П’ятигорськ, Рига, Бухарест та ін.).
1946–1948Родина переїздить до Західної України, проживає у Рівному, згодом у Надвірному, що поблизу Івано-Франківська.
1948Родина переїздить до Києва, оселяється спершу на вул. Шовковичній (навпроти так званого Шоколадного будинку), згодом на вул. Ф. Енгельса (нині Лютеранська). Анатолій, разом із братом Володимиром, молодшим від нього на 4 роки, продовжує освіту в середній школі № 147. Під впливом батька однієї зі своїх знайомих, архітектора за фахом, Анатолій починає малювати.
1951–1957Навчається у Київському інженерно-будівельному інституті на архітектурному факультеті, але полишає його у березні 1957 року, незадовго до закінчення.
1956Знайомиться з майбутньою дружиною, Астою Григорівною Пеккер. Власна родина не відіграла важливої ролі у виборі фаху та стрімкому злеті митця. Саме у сім’ї нареченої він знайшов справжні розуміння та підтримку.
1957Навесні Анатолій Суммар і Аста Пеккер беруть шлюб. Молоде подружжя оселяється на вул. Володимирській (будинок у дворі навпроти оперного театру). Облаштувавши одну із кімнат під майстерню, Анатолій починає активно займатися живописом.
1957–1959Працює у «Київпроекті» на посаді техніка-архітектора.
1957–1963Створює головний корпус робіт — близько 50 картин, що посідають виняткове місце в історії сучасного українського мистецтва не тільки з огляду на художню цінність, а й зважаючи на обставини виникнення: важко згадати іншого художника, який написав таку кількість картин такої якості за такий короткий термін. Згодом митець пояснював захоплення живописом так: «Виникло бажання випробувати свої сили, бажання переконатися, що можна робити інший живопис, не такий, який визнавався офіційно»1. Картини художник підписує «А. Сумар». Забравши зі свого оригінального прізвища одну літеру «м», він ніби проводить межу між людиною і творцем, який промовляє від власного імені.
1960–1962Працює архітектором у Науково-дослідному інституті експериментального проектування Академії будівництва і архітектури України.
1961Народжується син, якого називають Павлом, — на честь улюбленого художника Сумара, Пабло Пікассо.
У київському Жовтневому палаці проходить поетичний вечір Євгена Євтушенка, в ході якого поет називає Анатолія Сумара одним із тих митців, чия творчість справила на нього найбільше враження. Ось як описує подію поет Наум Сагаловський: «Незадовго до виступу Євтушенко повернувся з Куби, тому багато розповідав про чудові «барбудос» на чолі з Фіделем Кастро, читав вірші про Кубу, і взагалі у нього був такий собі комсомольсько-молодіжний вигляд. Читав він і улюблену всіма лірику, словом усе було статечним і мирним. Потім, несподівано, посеред читання віршів, Євген Олександрович почав говорити про те, що, мовляв, він відвідав багато країн, знайомий з видатними художниками, бував у музеях, однак кращий художник світу, на його думку, живе у Києві. Зал, зрозуміло, завмер. «Так, — сказав Євтушенко, — його звати Анатолій Сумар». Очевидець закінчує спогади влучним резюме: «Так от, хтось привів Євтушенка до Сумара, поет з властивою йому запальністю захопився творами і надав художнику звання кращого у світі. Сумару ж, який на вечорі Євтушенка навіть не був присутній, подібна слава була зовсім ні до чого». Незабаром Віктор Некрасов познайомив художника із «прогресивним італійським художником, суспільним діячем і комуністом» (словами Анатолія Сумара) Ренато Гуттузо, який відвідав помешкання Суммарів. Звісно, ані безпрецедентна заява Євтушенка, ані візит Гуттузо не пройшли повз увагу відповідних органів, підготувавши ґрунт для подальшого розвитку подій2.
1962–1965Працює у «Теплоелектропроекті» на посаді старшого архітектора.
1962Бере активну участь у Республіканському огляді творчості молодих архітекторів у Будинку архітектора в Києві. Виставка тривала лише два дні — 26 та 27 квітня, і не могла претендувати на роль значної події у культурному житті міста, однак цього вистачило, щоб ім’я Сумара рік потому прозвучало з найвищої трибуни країни. На обговоренні (Сумар і тут виявив невластиву йому зазвичай активність — у дописі, опублікованому часописом «Строительство и архитектура», його згадують серед перших, хто виступав) був присутній «спостерігач» із Центрального комітету владної партії на прізвище Пильник, який зауважив молодого архітектора, зібрав додаткову інформацію (кольорові фотографії робіт тощо) і долучив її до так званої справи Сумара.
19639 квітня у промові першого секретаря ЦК Компартії України Миколи Підгорного, виголошеної на нараді активу інтелігенції та ідеологічних працівників республіки, творчість Сумара піддається нищівній критиці. Два дні потому скорочену стенограму доповіді опубліковує газета «Радянська культура». Варто процитувати фрагмент, присвячений Сумару, у повному обсязі, позаяк він дає унікальну нагоду відчути стиль і методи боротьби з формалізмом в українському мистецтві початку 1960-х: «Не можна миритися з тим, що окремі працівники ідеологічного фронту проявляють лібералізм до носіїв ворожої ідеології. Так, до секції молодих архітекторів Спілки архітекторів України потрапив якийсь Суммар, що вже довгий час нахабно популяризує формалізм і сам наслідує абстракціоністів. Знайшлися добрі «дяді», які влаштували його на посаду архітектора в Академію будівництва і архітектури України! (Сміх. Пожвавлення в залі). Тут Суммар і «розвернувся». Торік він взяв участь у республіканському огляді творчості молодих архітекторів, де виставив три картини — абстракціонізм чистої води. Проте члени журі, а поміж них і заступник голови правління Спілки архітекторів України тов. Мезенцев, не тільки не засудили формалістичну творчість, а прийняли рішення нагородити Суммара грамотою і послати картини на всесоюзний огляд. (Пожвавлення в залі). До цієї справи доклав руки і письменник В. Некрасов. Все це, товариші, не дитячі невинні забави і витівки. Якщо на подібні факти не звертати уваги і не вживати своєчасних необхідних заходів, то вони можуть завдати великої шкоди розвитку радянської літератури і мистецтва»3. До помешкання Суммарів розпочинається «паломництво» художників, літераторів та інших митців, які прагнули ознайомитися з творчістю донедавна маловідомого автора, серед інших майстерню художника відвідала Тетяна Яблонська.
1964Народжується донька Ганна. Родина переїздить до нового помешкання — на вул. Фрунзе, навпроти Куренівського парку. Художник перестає займатися живописом. Борис Лобановський пропонує свою, оригінальну мотивацію цього рішення: «Він [архітектурний ансамбль тієї частини міста, де жив і творив Сумар до переїзду] надихав, створював якесь особливе середовище, в якому органічно жив художник та його абстрактні й напівабстрактні твори. Усе скінчилося, коли майстра з його «Маргаритою» і нащадками оселили у малогабаритному помешканні на якомусь, на зразок п’ятого, поверсі, на стандартному шосе за колишнім Бабиним Яром. Умови зникли, таємничість виявилася випрасуваною, а творчий потяг не зник, а якось стих. Таємничі, дещо похмурі полотна Сумара якось вже не в’язалися з новим, по-міщанському чистеньким, позбавленим індивідуальності інтер’єром. Художник продовжував працювати у дизайні, робив надзвичайні іграшки, вигадливі й опрацьовані за формою, але таємничий дух уже не знаходив собі місця посеред фанерних перегородок нового житла»4. Варто навести і слова самого художника — на запитання, яким йому докучали впродовж останніх років, він відповів: «З’явилася родина, потреби якої стали більшими у порівнянні з тим, що я заробляв. Друга причина — головна думка, що була у мене, — хотілося пізнати, чим є живопис ХХ століття, і чим він відрізняється від живопису ХІХ, до прикладу. І коли я зрозумів, що з цим питанням розібрався, завдання мінімум було виконане. Крім того, я намагався робити цікаві речі, які виявилися мені не під силу»5. Попри цілковиту відсутність пафосу, відчутного у дописі Лобановського, авторська версія видається вірогіднішою.
Cepедина 1960-xСтворює серію експериментальних робіт під умовною назвою «Колір і музика», сповнену формальної та естетичної логіки, яка, зокрема, зближує її з проблематикою абстрактного мистецтва.
1965–1977Працює у київському Спеціальному художньо-конструкторському бюро.
1977–1982Працює у Центральному конструкторсько-технологічному бюро іграшки.
1982–1990Не має постійного місця роботи. Працює лише на замовлення, оформлює книжки (подеколи створюючи власні), здебільшого для видавництв «Веселка» та «Радянський письменник».
1990Отримує запрошення від організаторів виставки «Українське малARTство 1960–1980 рр. Три покоління українського живопису», яка експонується у Києві та Оденсе (Данія). Робота Сумара «Вікно з кактусами» фактично стає візитівкою виставки, прикрасивши обкладинку каталогу та плакат, тим самим спричинивши «відкриття» творчості художника. Бере участь в інших виставкових проектах.
1990-тіПовертається до живопису, створюючи переважно повтори тих праць, що зазнали ушкоджень чи були втрачені впродовж попередніх десятиліть. Облаштовує майстерню на вул. Копилянській. З-посеред виставок, на яких експонуються твори художника, — «Шістдесят з 60-х», «Традиції Малевича» (обидві 1993 року) та «Нефігуративний живопис (1950–90)» (1998).
2002Перша персональна виставка у київській галереї «Аліпій».
2003Персональна виставка у Центрі сучасного мистецтва «Совіарт» у рамках програми «Музей сучасного мистецтва».
Початок 2000-xПише низку портретів, які так і залишилися незавершеними через хворобу художника.
200622 січня Анатолій Сумар помирає у Києві.
1 Анатолій Сумар. Каталог творів / авт.-упоряд. В. Сахарук; НХМУ, Інститут проблем сучасного мистецтва НАМ України. Київ: Видавничий дім «АДЕФ-Україна», 2014. 176 с.
2 Сагаловский Н. Евтушенко и Бабий Яр // Стихи.ру. 2012.
3 Жити і творити для народу в ім’я торжества комунізму. Промова товариша М. В. Підгорного на нараді активу інтелігенції та ідеологічних працівників республіки 9 квітня 1963 року // Радянська культура. 1963. № 29. 11 квітня; передрук. у часоп.: Мистецтво. 1963. № 3. С. 2–6.
4 Лобановский Б. Киевские анахореты. Обращение к абстрактным формам в творчестве ряда киевских художников 50-х — 60-х годов // Византийский ангел. 1997. № 3. С. 31–40.
5 Анатолій Сумар. Каталог творів / авт.-упоряд. В. Сахарук; НХМУ, Інститут проблем сучасного мистецтва НАМ України. Київ: Видавничий дім «АДЕФ-Україна», 2014. 176 с.
