Зарецький Віктор

1925

Народився 8 лютого у місті Білопілля на Сумщині. Батько — бухгалтер, мати захоплюється музикою й малюванням. Родина часто переїздить, живе спершу у Донецьку, пізніше в Юзівці, Горлівці, Дніпродзержинську.

1941

Разом з батьками евакуюється до міста Губаха (Пермський край, Росія), де здобуває середню освіту.

1943

Мобілізований до армії, служить молодшим сержантом у 359 полку 14 запасної стрілецької Чебоксарської дивізії.

1945

Після демобілізації повертається до родини, бере приватні уроки у художника Миколи Орєхова, який живе у Тулі. Надсилає свої рисунки разом із документами до Ленінградського інституту живопису, скульптури і архітектури ім. І. Ю. Рєпіна, але вони губляться дорогою.

1946

Їде до Києва, здійснює невдалу спробу вступити до Київського державного художнього інституту. Готується до вступу наступного року в одинадцятому класі Київської художньої середньої школи ім. Т. Шевченка.

1947–1953

Навчається у Київському державному художньому інституті, зокрема у Костянтина Єлеви та Геннадія Титова. 1951 року за успіхи у навчанні отримує іменну стипендію ім. І. Рєпіна, а наступного року — Сталінську стипендію.

Дипломною роботою Зарецького стає картина «До мавзолею», написана у майстерні професора Сергія Григор’єва.

1952

Одружується зі студенткою художнього інституту Аллою Горською.

1953–1957

Викладає у Київському державному художньому інституті.

1955

Бере участь у Міжнародному фестивалі молоді та студентів у Варшаві, демонструючи картини «Портрет арфістки Манзій» і «Піонерка».

1955–1959

Разом з дружиною подовгу живе й працює на Донбасі, створює низку станкових творів на робітничу тему, зокрема «Шахтарі. Зміна» (1955), «Спекотний день» (1957), «Двір шахти» (1958).

1956

Стає членом Спілки художників УРСР.

Пише картину «Після зміни», яка наступного року демонструється на виставці творів молодих художників у Москві.

1958

Бере участь у створенні монументального панно «Індустріалізація», за яке нагороджується Почесною грамотою головного комітету Виставки передового досвіду в народному господарстві УРСР.

1960

Пише полотна «Збирання льону. Портрет ланкової П. Сироватко» та «Дівчата». Разом з іншими картинами та етюдами так званої «селянської серії», вони знаменують відхід від канонів соціалістичного реалізму та захоплення українським народним мистецтвом.

Перша половина 1960-х

Окрім селянської тематики, опрацьовує образи міста та його мешканців. «…Художня мова Віктора Зарецького збагачується театральними, декоративними ходами. Вочевидь, сценографічні пошуки дружини, Алли Горської, так чи інакше давалися взнаки. А ще — непереборна тяга до символізму й знаковості художніх рішень»¹.

1962–1963

Разом з Аллою Горською подорожує Середньою Азією, відвідуючи Хіву, Бухару, Самарканд, Ургенч тощо. Виконує численні зарисовки олівцем, аквареллю та темперою.

1963–1964

Головує у Клубі творчої молоді «Сучасник».

1964

Оформлює клуб у селі Горностайпіль на Київщині. Паралельно веде освітню роботу, влаштовуючи для місцевих мешканців бесіди з питань мистецтва.

Друга половина 1960-х

У складі творчих груп, до яких входили Григорій Синиця, Галина Зубченко, Алла Горська, Борис Плаксій та інші художники й архітектори, працює над низкою монументальних проектів. За один тільки 1967 рік було створено мозаїчні панно «Дерево життя» та «Боривітер» (Маріуполь, кафе «Україна»), «Вітер» (Київ, ресторан «Вітряк) та розписи в інтер’єрах київських ресторанів «Вітряк» і «Полтава» (згодом «Наталка»).

1968–1970

Разом з А. Горською, Б. Плаксієм, О. Смирновим, В. Смирновим і А. Лимарєвим, працює над мозаїчним панно «Прапор перемоги» для музею «Молода гвардія» у Краснодоні.

Ставить підпис під листом-протестом 139-ти діячів науки і культури, спрямованим проти незаконних арештів і закритих судів над дисидентами, за що його виключають зі Спілки художників України (згодом поновлять).

1970

За нез’ясованих обставин гинуть дружина та батько художника. Ця трагічна подія приголомшила митця, спричинивши усамітнення й довготривалу депресію.

1970-ті

Співпрацює з дитячими журналами «Малятко» та «Барвінок», оформлює низку книжок.

Здійснює монументально-декоративні оформлення Івано-Франківського, Сімферопольського та Сумського театрів.

Пише жіночі портрети, зокрема «Романс. Портрет Ірини Заславської», «Портрет Марії Капніст» (обидва 1973–1974), «Квіти натхнення. Портрет Раїси Недашківської» (1974), «Портрет Галини Добровольської» (1975). Вплив сецесійної естетики, відчутний у цих роботах, згодом визначить появу нової образної та формально-стилістичної мови у творчості Зарецького.

1973

Відвідує Далекий Схід і Сахалін, віддзеркалюючи свої враження у численних графічних творах.

1978

Одружується з донькою Сергія Григор’єва, Майєю. Родина переїздить за місто, оселившись у Конча-Озерній. Художник багато працює, а також викладає у заснованій ним приватній школі рисунку та живопису.

Їде у творче відрядження на прикордонну заставу поблизу міста Рахів у Західній Україні.

1986

Дарує Краснодарському краєзнавчому музею шість своїх полотен: «Тетяна», «Вишнева хустка», «Зима у селі», «Вечір», «Карнавал», «Весна».

1989

У виставковій залі київського Будинку вчених проходить перша і єдина за життя персональна виставка творів художника.

1990

23 серпня помирає в Конча-Озерній під Києвом.

¹ Авраменко О. Зарецький. Терези долі / Інститут проблем сучасного мистецтва НАМ України. Київ: Видавництво «АДЕФ-Україна», 2018. С. 42.