Народився 17 жовтня1 у с. Рудники на Покутті (Івано-Франківська область).
1959–1964Здобуває мистецьку освіту на відділенні кераміки Львівського державного інституту прикладного і декоративного мистецтва. Серед викладачів — Роман Сельський, Карло Звіринський, Михайло Курилич. З 1962 року відвідує підпільну академію Карла Звіринського, куди його привів приятель, Богдан Сойка.
Роман Петрук чи не єдиний з учнів Карла Звіринського планомірно втілює архетип давнього українського мистецтва через модерні образні рішення. В експериментах Романа Петрука можна знайти багато інтерпретацій та рефлексій на явища світового авангарду. Серед знакових творів початку 1960-х — дерев’яна («Вершниця», «Стіл», 1962) та кам’яна «рублена пластика» (серія «Ті, що сидять», 1961–1962), де чітко простежується осмислення народного примітиву.
Друга половина 1960-хУ кольорових монотипіях виявляється модерністська типологія «ликів», де на противагу радянський доктрині творяться образи українських героїв, святих, мучеників («Благовіщення», «Княжна», «Смерть Довбуша», «Опудало», «Маска Наливайка», 1965–1968).
З 1967 року працює художником у монументальному цеху Львівського художньо-виробничого комбінату.
1970-тіКерамічні скульптури та графічні серії 1970-х — це фігуративні композиції «екзистенціального напрямку», де художник актуалізує теми самотності (керамічні композиції «Молитва», «Ковчег», «Стіл»), духовного протистояння індивіда натовпу (графічні серії «Хресна дорога», «На смітнику»).
1980-тіВід середини 1980-х творить переважно у техніці розпису по сирих емалях, серед спадку тих років — керамічні вази та кахлі з міфологічними та народно-побутовими сценами («Танок», «Лісниці», «Вертеп»).
У 1988 р. стає членом Спілки художників України.
1990-тіДо початку 1990-х творчість Р. Петрука існувала поза виставковим контекстом — художник тримався осторонь мистецьких середовищ і не потребував державного та публічного визнання.
У 1992 р. бере участь у конкурсі на спорудження меморіалу жертв єврейського гетто у Львові, його проект затверджено, але реалізувати його не вдається (серія «Плакальниці»). Серед творів середини 1990-х вирізняються концептуальні композиції з гутного скла та металу («Та, що сидить», «Композиція», «Годинник»). Наприкінці 1990-х Роман Петрук повертається до наївних форм у дерев’яній скульптурі, творячи парафрази на обрядові предмети та наївні іграшки. Автор концентрується на красі «неолюдненого» матеріалу (нестругана основа, деревина з випадковими дефектами), який у своїй природі містить широкий діапазон засобів формальної виразності («Вона», «Та, що сидить», «Фаетон», «Король»).
2000-ніРеалізовує багато камерних задумів (серія гротескних скульптур малої форми «Вертеп», 2005–2010), створює чимало монументальних скульптур («Та, що гряде», 2008, «Мамай», 2008, «Див», 2005 та інші). Деякі зразки ландшафтної пластики Р. Петрука є визнаними шедеврами сучасного монументального мистецтва — скульптурна група «Євангелісти» (каплиця «Живе джерело», Трускавець, 2009), композиція «Богородиця з дитям» (Художньо-меморіальний музей Олекси Новаківського, Львів, 2010), пам’ятники на могилах Євгена Лисика (1993) та Юрка Бойка (2019).
Художник мешкає у Львові, працює у галузях графіки, кераміки, розпису, дерев’яної пластики малих форм і монументальної скульптури. Його твори є окрасою міжнародних скульптурних салонів і багатьох державних музейних зібрань.
1 «… I was born before the Intercession, that is, on October 13, 1940. And the official entry in the passport - October 18. My mother remembered it well, because it snowed that day, and there was a church feast at Pokrova in our village, and guests were to come to us for the holiday.” (Roman Petruk: [album] /arranged by L. Lykhach, M. Shtok. Kyiv : Rodovid, 2007. P. 23.)
