/ Головна / #LVIV / Мінько Олег

Мінько Олег

/ Життєпис

1938

Народився 3 серпня у місті Макіївка Сталінської (тепер Донецької) області.

1941–1959

На початку війни родина переїздить у с. Носачів Черкаської обл., звідки родом був батько Олега. У дитячому віці художник стає очевидцем подій, що значною мірою визначили його світогляд і вплинули на творчість: німецька окупація, мобілізація батька, нерозірвана авіаційна бомба у хаті, голод. Глибокий слід у душі хлопчика залишило спілкування з хрещеною — монахинею й знахаркою Теклею, яка врятувала життя його батькові. У 1944-му сім’я повертається до шахтарської Макіївки. Тут Олег починає малювати: зарисовує довоєнну паркову скульптуру та колишні панські маєтки, згодом створює жанрові композиції на тему українського епосу, робить нариси коней. Після закінчення школи навчається у Макіївському металургійному технікумі на електрика.

1953 року знайомиться з майбутньою дружиною Ольгою, через 6 років пара візьме шлюб. У 1958 році робить невдалу спробу вступити до Київського державного художнього інституту.

Раннім творам Олега Мінька властива міфопоетична мова: приміром, художник уявляє себе птахом, який кружляє над ідилією донецького «степового раю», як у графічній роботі «Кругом поле, як те море…» (1959).

1959

Вступає до Львівського державного інституту прикладного і декоративного мистецтва на відділ художнього текстилю. Викладачі з фаху — Р. Сельський, К. Звіринський, І. Скобало, М. Токар.

1959–1965

Паралельно з навчанням в інституті відвідує підпільну академію Звіринського з перших днів її існування, експонує свої твори на квартирних виставках. На початку 1960-х активно експериментує в авангардному руслі, створюючи десятки живописних робіт. В абстрактних композиціях того періоду знаходимо площинні форми синтетичного кубізму: немовби зміщені у колажі перспективні плани предметного середовища виявляють пікасівський метод синтезу тактильних якостей речей. В інших творах це явище трансформується через візуальні форми народного мистецтва: художник оспівує природу донецького степу, подекуди зустрічаються флористичні символи, силуети предметів побуту, образи зозуль, лелек, човнів, що походять зі сновидінь автора й зустрічаються також у його поезіях.

Інший тип абстрактних ескізів Мінька — мінімалістичні композиції на синьо-зеленому тлі з предметами-знаками, позбавленими гравітаційних властивостей. Тут неначе постає образ підводного життя, подібно до того, як це відбувається у роботах Хуана Міро. Метод перетворення середовища на знакову систему був властивим для митців кола Звіринського, проте у О. Мінька він набуває нового смислу: це «знак побаченого», який і надалі фігуруватиме та змінюватиметься у його творчості.

«Трансформація архетипу» — один із методів школи Звіринського — стає наступним еволюційним кроком у мистецтві Олега Мінька. Перші спроби — композиції початку 1960-х рр. на теми єгипетської та грецької культур. У 1960–1965 рр. молода родина Міньків квартирує у Петра Лінинського — реставратора та колекціонера давньої кераміки, з яким художника познайомив Звіринський. Спілкування з ним спонукало митця до заглиблення у роботу з українським архетипом. Твори цього напрямку нагадують фрагменти наскельних рельєфів («Біла печера»), плани трипільських поселень («Кераміка»). Майстру вдалося відтворити прадавню форму Землі, уникаючи банальних конструкцій з небокраєм, без натяків на лінійну перспективу. 1962 року твори Олега Мінька вперше потрапляють на молодіжну мистецьку виставку у Львові.

1965–1968

Працює майстром ткацького цеху на Львівському художньо-виробничому комбінаті, з 1970-го керуватиме цехом. Після дисидентських арештів для митців кола Звіринського починається період герметичної культури. Образні типи О. Мінька («лики», «маски») та програмні картини («Ностальгія», «Степом», «Крик», «Замкова шпарина») відбивають морально-ціннісну позицію художника, що формувалася під впливом українського шістдесятництва.

1970–1978

Період затяжного творчого мовчання, зумовленого ідеологічним пресингом. Художника неодноразово викликають до КДБ на «профілактичні розмови», за ним цілодобово стежать.

У 1971–1982 рр. працює художником монументального цеху Львівського художньо-виробничого комбінату, виконуючи державні замовлення.

1978–1987

Роботи цього періоду — ситуативне повернення до міметичної форми з депресивним змістом і темним оливково-коричневим колоритом. Художник надає перевагу пейзажам і портретам: «Автопортрет» (1978), «Портрет брата» (1978), «Біля моря» (1979), «Хлопчик і віслючок» (1979).

У 1981 році, за ініціативи Любомира Медвідя, Мінько вперше після тривалого мовчання експонує свої твори у Львівській картинній галереї («Виставка трьох: Л. Медвідь, О. Мінько і З. Флінта»). Згодом проект успішно презентується у Києві, Вільнюсі та Москві.

З 1982 року О. Мінько — старший викладач кафедри художнього текстилю Львівського державного інституту прикладного і декоративного мистецтва, з 1989-го — доцент, з 1991-го — завідувач кафедри. 1987 року здобуває звання Заслуженого художника України.

1987–1998

Від кінця 1980-х наступає період «вороття до себе». Гротескні образи біблійних персонажів і світлих постатей з життя художника неначе символізують повернення цінностей до його світогляду. З образів «канонічних та неканонічних святих» художник формує своєрідний іконостас: «Бандурист» (1989), «Старий з патерицею» (1989), «Материнство» (1989), «Мандруючі» (1995), «Страсті» (1994). Інші полотна цього часу — «Біля Церкви» (1992), «Сліпі» (1993), «Жінка, що йде селом» (1993), «Великі хмари над селом» (1996) — віддзеркалюють метафізику уявних сюжетів, сновидінь і дитячих спогадів.

У 1988 році проходить перша персональна виставка художника у Львівській картинній галереї, у 1993-му — перша персональна виставка за кордоном (Вашингтон, США). 1992 року Олегу Міньку присвоєно звання професора.

1997–2000-ні

Художник суттєво розширює діапазон виражальних засобів своєї творчості, підпорядкувавши всі попередні цикли й теми єдиній ієрархії авторських символів. Роботи цього періоду є більш монументальними, містять складну систему знаків і, водночас, мають спрощену форму прочитання. Роботи останніх років стають своєрідними рефлексіями на сучасність, з метафізичним поєднанням реалістичних пейзажів і авторського символізму. Серед показових творів — «Бій кентаврів» (1997), «Покаяння» (1997), «Кентаври в степу» (1998), «Модель і маестро» (2001), «Постаті» (2002), «Молодість» (2003), «Тривога» (2003), «Натюрморт з ключем» (2007), «Натюрморт з годинником» (2007), а також серія живописних полотен «Загублена цивілізація» (2010–2013). У 2009 р. майстру присвоєно звання Народного художника України.

2013

20 листопада помирає у Львові, невдовзі після відкриття ювілейної виставки своїх творів у музеї Львівської національної академії мистецтв. За своє творче життя художник взяв участь у понад 40 виставкових проектах в Україні та закордоном, провів 7 персональних виставок.

/ Бібліографія
  1. Гудак В. Династія Міньків // Дзвін. № 1 (651), січень 1999.
  2. Звіринський К., Медвідь Л., Петрук Р. Тайнопис Олега Мінька // Образотворче мистецтво. 2002. № 2. С. 26.
  3. Єременко С. Олег Мінько, Львів: «Поле перекоти, чи перекотиполе… пахну полином сухим» // Музейний провулок. 2009. № 1 (12). С. 142–147.
  4. Любомир Медвідь, Олег Мінько, Зеновій Флінта: альбом / авт.-упоряд. О. Жирко-Козиневич. Київ: Мистецтво, 1992. 208 с.
  5. Любомир Медвидь, Олег Минько, Зеновий Флинта : каталог / автор-сост. Г. Островский. Москва : Советский художник, 1986.
  6. Мисюга Б. Герметичне коло Карла Звіринського : альбом-монографія / передмова В. Корсак. Луцьк — Львів : МСУМК, ЛНАМ, Коло, 2019. 280 с.
  7. Мисюга Б. Європейський вимір в ієрархії Олега Мінька // Образотворче мистецтво. 2018. № 4. С. 92–93.
  8. Мисюга Б. Олег Мінько і його знаки // Збруч. 2018.
  9. Мисюга Б. Степова Атлантида Олега Мінька // Збруч. 2017.
  10. Мистецька мапа України. Львів : альбом. Київ : Музей сучасного мистецтва України, 2008. С. 144–147.
  11. Олег Мінько. Живопис як молитва : есей, альбом / текст С. Єременко. Київ — Львів : ТОВ Сіті Прес Компані, 2010. 296 с.
  12. Олег Мінько. Живопис : альбом / упоряд. Л. Шпирало-Запоточна. Львів : АгемО, 2008. 63 с.
  13. Олег Мінько : каталог творів і бібліографія/ уклад. та авт. вступ. ст. Л. Шпирало-Запоточна; Наукова бібліотека Львівської академії мистецтв. Львів : Видавнича фірма «Афіша», 1998. 48 с.
  14. Олег Мінько : митець мусить бути зі своїм народом : [інтерв’ю] //Радіо Свобода. 2010.
  15. Олег Мінько (1938–2013). Мої ієрархії : каталог виставкового проекту / упор. Б. Мисюга. Львів — Київ : ArtHuss, 2018. 56 с.
  16. Пшеничний Д. Абстрактні композиції Олега Мінька // Науковий вісник Закарпатського художнього інституту. 2011. № 2. С. 39–45.
  17. [Пшеничний Д. Сакральні інспірації в творчості Олега Мінька // Вісник Львівської національної академії мистецтв. Вип. 22. Львыв, 2011. С. 328–336.] (https://lnam.edu.ua/files/Academy/nauka/visnyk/pdf_visnyk/22/29.pdf)
  18. Пшеничний Д. Творчість Олега Мінька. За матеріалами персональних виставок 2008–2009 років // Художня культура. Актуальні проблеми : Наук. вісник / Ін-т проблем сучас н. мист-ва НАМ України. Вип. 7. Київ : ХІМДЖЕСТ, 2010. С. 114–127.
  19. Шпирало-Запоточна Л. Переосмисливши себе заново : [Про О. Мінька] // Образотворче мистецтво. 1999. № 3–4. С. 66–67.
  20. Шпирало-Запоточна Л. Феноменологія творчості Олега Мінька в контексті українського мистецтва другої половини ХХ — початку ХХI століття // Українське мистецтвознавство : матеріали, дослідження, рецензії : зб. наук. пр. Вип. 9. Київ : ІМФЕ ім. М.Т. Рильського НАН України, 2009. С. 79–83.
  21. Шпирало-Запоточна Л. Олег Мінько // Вісник Львівської академії мистецтв. Вип. 9. Львів, 1998. С. 214–221.
/ ЗА ПІДТРИМКИ
/ КОНТАКТИ
archive.UU@gmail.com