Лерман Зоя

/ Життєпис

1934

Народилася 14 червня у Києві. Батько — службовець, мати, закінчивши три курси кіноінституту, працювала секретаркою. Важливу роль у вихованні Зої відіграє бабуся.

1941–1944

Батько йде на фронт. Решта родини залишає Київ і з великими труднощами добирається до Пермі, де проводить воєнні роки. Попри складні умови життя, у пам’яті дівчинки залишаться яскраві враження від виступів балетної трупи Кіровського театру (нині Маріїнський), евакуйованого до Пермі. Згодом тема балету стане однією з провідних у творчості Лерман.

1946–1953

Навчається у Київській художній середній школі ім. Т. Г. Шевченка. З-посеред викладачів з особливою повагою і вдячністю буде згадувати Петра Жарова, який не лише вчив технічному ремеслу художника, а й розвивав індивідуальні здібності кожного учня.

1953–1959

Навчається у Київському державному художньому інституті. Ще на вступних іспитах на обдаровану абітурієнтку звернув увагу Сергій Григор’єв, професор і тодішній ректор інституту, — його підтримку Лерман відчуватиме впродовж усього періоду навчання й надалі. Окрім Григор’єва, навчається у Володимира Костецького та Георгія Меліхова. Дипломною роботою Лерман стала картина-портрет «Балерина С. Коливанова» (не збереглася).

1960

Після закінчення інституту починає викладати у Київській художній середній школі ім. Т. Г. Шевченка, де працюватиме до 1989 року. Робота визначає зовнішній, суспільний бік небагатого на події життя Лерман — його внутрішню, сутнісну основу складатиме творчість.

Стає членом Спілки художників УРСР.

1960-ті

Разом з чоловіком Юрієм Луцкевичем і художниками Михайлом Вайнштейном, Якимом Левичем, Олегом Животковим, Анатолієм Лимарєвим, Ігорем Григор’євим, Олександром Агафоновим, Галиною Григор’євою, Валентином Реуновим та іншими, створює неформальну групу однодумців, яка протистояла засадам соціалістичного реалізму, що панували на той час в українському мистецтві. Григор’єва згодом напише: «Ми, наше коло — були антитезою офіційного мистецтва. Пояснити, чому шістдесяті роки стали таким закликом до свободи творчості (в широкому сенсі) мені зараз важко. Звичайно, нам було важко, ми були відщепенцями, ми довгі роки не могли і мріяти про офіційні виставки. І тому виставлялися неофіційно, у мене (у Сергія Олексійовича, звичайно) в майстерні. Виставлялися, спілкувалися — це було підтримкою. Потім на наші виставки донесли. Здавалося б: у власній майстерні виставки, художники спілкуються, – що тут поганого? Але справа розгорнулося так, що нас хотіли виключити зі Спілки художників»1.

Формуються головні тематичні лінії та яскравий індивідуальний стиль творів Зої Лерман, у яких «ліризм, поетична образність та музична пластика ліній» 2 поєднуються з внутрішньою напругою та експресивністю. З великої кількості картин, написаних впродовж десятиліття, слід назвати «За кулісами» (1960), «Нічне чергування» (1966), «Дует» (1968), «Бабуся» (1969), «Мати з дитиною і пташечка», «Танцівник і дівчинка», «Біля вікна». Звертається також до скульптури, створюючи портрети Р. Симонова (1963), Н. Дерегус (1966) та роботу «Олена» (1966).

1970-ті

Напочатку 1970-х Лерман під керівництвом Сергія Григор’єва працює у Творчих майстернях Академії мистецтв СРСР, розташованих у Києві на вул. Сошенка.

Попри творчу активність, Лерман майже не виставляється — її роботам стає дедалі важче здолати сито виставкомів на худрадах. Те ж саме відбувається з поодинокими замовленнями, які вона отримує в Художньому фонді Спілки художників, — небажання поступатися власними творчими переконаннями призводить до непорозумінь, а подеколи й конфліктів не тільки з художньою радою, але й із замовниками.

Отримує майстерню на вул. Перспективній. Поряд знаходились майстерні Михайла Вайнштейна, Владислава Мамсікова, Анатолія Лимарєва. Про творчі та дружні взаємини з останнім вона згадує: «У нас майстерні були майже навпроти. Він часто забігав. — Іди, подивися, я почав полотно… Я заходжу, стоїть трохи витягнуте полотно і на ньому ледь золотистий колір. Намічено, тонко, тонко. — Ти бачиш? — Бачу. — Що? — Сонце. — Нарешті. А вони не бачать»3 .

Пише картини «Фехтування» (1978), «Балет» (1979), «Білі жінки», «Пантоміма», «Хлопчик з обручем», «Розмова», «Сестри» тощо.

1980-ті

Мистецтво Лерман впродовж життя майже не зазнає змін. Понадчасове, ніби створене для вузького кола обраних, воно знаходить особливий відгук і розуміння у колег по фаху. Окрім живопису, Лерман багато займається рисунком — про її малюнки Олег Животков напише: «Мета пластичного малюнка — передача форми, пластика простору. У Зоїному малюванні це добре видно. Це — вільний рух форми, і йде вона так, як їй необхідно. І створює відчуття. Відчуття руху. Відчуття повороту. Відчуття фігури, що лежить. Це — органічний малюнок. Я уявляю художників, які могли б відгукнутися критично. Мовляв, якби це ще було намальоване. Але якби воно було намальоване, воно б втратило основне. Якість. А ця якість — у внутрішньому стані зображення»4 .

1990-ті

Завершивши у 1989-му викладання у Республіканській художній середній школі ім. Т. Г. Шевченка, Лерман цілковито присвячує себе творчості. Впродовж 1990-х пише картини «Обійми» (1991), «Вірменська дівчинка» (1992), «Образ», «Ніч», «Та, що прокинулася» (усі 1993), «Жіночий портрет», «Удвох», «Пані з собачатами», «Танок» (усі 1995), «Сон», «Бесіда клоунів» (обидві 1996), «Ранок» (1997) тощо.

1994

Проводить першу персональну виставку в Києві.

1998

Проходить друга персональна виставка творів Зої Лерман у Києві.

1998–2001

Викладає живопис у Національній академії образотворчого мистецтва і архітектури у Києві.

2008

У видавництві «Дух і літера» виходить книга «Світ Зої Лерман», упорядкована Селімом Ялкутом на підставі власних автобіографічних розповідей художниці, а також спогадів і вражень її друзів і колег.

Персональна виставка живопису, графіки та скульптури Зої Лерман проходить у Музеї сучасного образотворчого мистецтва України в Києві.

2014

Помирає 1 січня у Києві.


1Некруглая дата, чудесный смех // Інший Kyiv. 2018.

2Шостак Н. Лерман Зоя Наумівна // Енциклопедія сучасної України. 2016.

3Мир Зои Лерман / авт.-сост. С. Ялкут. Київ: ТОО «Ювелир-прес», Дух і літера, 2008. С. 179.

4Мир Зои Лерман / авт.-сост. С. Ялкут. Київ: ТОО «Ювелир-прес», Дух і літера, 2008. С. 150.

/ Бібліографія
  1. Димшиць Е. Український живопис кінця 1950-х — початку 1990-х років // Нариси з історії образотворчого мистецтва України ХХ ст.: у 2 кн. / Інститут проблем сучасного мистецтва АМУ. Кн. 2. Київ: Інтертехнологія, 2006. С. 150–192.
  2. Дульфан Л. О Мише Вайнштейне и о других… // Дерибасовская — Ришельевская: Альманах. 2011. № 44. С. 221–225.
  3. Інша історія. Мистецтво Києва од відлиги до перебудови: каталог виставки / упоряд. Г. Скляренко, М. Кулівник; НХМУ, Аукціонний дім «Дукат». Київ, 2016. 187 с.
  4. Клочко Д. 65 українських шедеврів. Визнані й неявні. Київ: ArtHuss, 2019. 256 с.
  5. Мир Зои Лерман / авт.-состав. С. Ялкут. Киев: ТОО «Ювелир-прес», Дух і літера, 2008. 352 с.
  6. Некруглая дата, чудесный смех // Інший Kyiv. 2018.
  7. Петрова О. Гармонія та драма Зої Лерман // Магістеріум. Культурологія. 2015. Вип. 59. С. 62–65.
  8. Петрова О. Мистецтво другої половини 1950-х — 1980-х років: Живопис // Історія українського мистецтва: у 5 т. / НАН України, ІМФЕ ім. М. Т. Рильського. Т. 5: Мистецтво ХХ століття. Київ: Інтертехнологія, 2007. С. 450–509.
  9. Петрова О. Ноїв ковчег. Живопис України другої половини ХХ століття. Тенденції // Мистецтво України ХХ століття: каталог / Асоціація артгалерей України. Київ: Нігма, 1998.
  10. Петрова О. Єврейські художники з українського андерграунду // Сучасність. 1992. № 8 (376). С. 128–138.
  11. Петрова О. Этюды о еврейских художниках Киева // Вісник ХДАДМ / Сходознавчі студії. 2011. № 9. С. 207–220.
  12. Смирна Л. Століття нонконформізму в українському візуальному мистецтві / Інститут проблем сучасного мистецтва НАМУ. Київ: Фенікс, 2017. 480 с.
  13. Три художні генерації в колекції Тетяни та Бориса Гриньових / упоряд. О. Балашова, Г. Глеба. Київ: Видавництво «Основи», 2016. С. 91–93.
  14. Український живопис ХХ — початку ХХІ ст. з колекції НХМУ: альбом. Хмельницький: Галерея — Київ: Артанія Нова, 2006. 304 с.
  15. Шістдесят з 60-х: каталог виставки / упоряд. О. Мітякіна; Комітет мистецтв КМДА, Спілка художників України, ККЦ «Київ». Київ, 1993. 6 с.
  16. L’Art en Ukraine. Toulouse: Musee des Augustins, 1993. P. 142.
/ ЗА ПІДТРИМКИ
/ КОНТАКТИ
archive.UU@gmail.com