Народився 2 лютого у Харкові.
1948–1956Навчається у Київській художній середній школі ім. Т. Г. Шевченка.
1962–1964Навчається в Київському державному художньому інституті. Костянтин Заруба та Василь Касіян, його викладачі, належали до адептів повоєнної української соцреалістичної школи, тож Вадим, якого ще у художній школі називали «найталановитішим і найвільнішим», небагато перейняв від їх настанов. Останні залишили свій слід хіба що у низці плакатів, які він виконав після двох років занять в інституті, зокрема «Попередження агресивним блокам» (1964), «Реваншисти з НАТО» (1966) тощо.
1962Починається співпраця з видавництвом «Веселка», що триває до середини 1990-х років, – впродовж цього часу Ігнатов оформлює близько ста книжок, на яких виховалося не одне покоління дітей. Мирне співіснування офіційної замовної роботи і творчості для себе та вузького кола однодумців було чи не найбільш характерною рисою українського неофіційного мистецтва другої половини ХХ століття. Схожим чином Валерій Ламах та Ернест Котков значну частину свого часу віддавали плакату, а згодом монументально-декоративному мистецтву, Яким Левич – журналу «Малятко», Галина Севрук – керамічним сувенірам.
1967У видавництві «Веселка» виходить друком ілюстрована Ігнатовим книжка Джанні Родарі «Планета новорічних ялинок». У ній художник дещо відходить від характерного у 1960-ті загального стилю, властивого його попереднім роботам, наприклад «Казкам про добро і зло» Романа Чумака чи «Оповіданню про скляну ниточку» Паоли Утевської (обидві – 1965), і починає пошуки власної художньої мови, яка остаточного складеться наприкінці декади.
1970Ігнатов ілюструє казахські народні казки, об’єднані назвою «Хто найдужчий?», які започатковують блискучу серію, присвячену казкам народів світу. У 1970-ті вийдуть «Грузинські народні казки» (1971), «Вірменські народні казки» (1977), а у 1980-ті ці книжки будуть з’являтися мало не щорічно – «Сто розумів. Алтайські народні казки» (1982), «Вовк і пастухи. Латиські народні казки» (1983), «В’єтнамські народні казки» (1984), «Чечено-інгуські народні казки» (1985). Саме ілюстрації художника спричинилися до їх успіху. У них йому вдалося створити напрочуд переконливі образи казкових персонажів, вдало поєднуючи лінію, штрих та кольорові плями.
Перша половина 1970-хФормується тематика і неповторна манера малярства Ігнатова. Чи не найбільш глибоко у його образність сягнула Ганна Заварова, написавши: «Парадоксальність – невід'ємна властивість ігнатівської думки і стрижневий елемент його поетики. Сутність парадоксу – у ігровий динаміці зсувів і зрушень: з насиджених місць зриваються поняття і значення, перемішуються і стикаються різні смислові рівні. Слово це робить легко, але зображенню не так просто знайти свободу смислових трансформацій. Воно стабільніше за своєю суттю, підпорядковане об'єднуючій владі площини-простору. Відпускаючи його на волю, пориваючи з «уявною» його стабільністю заради справжнього – сталості змін і перетворень, художник звільняє зображення від сили земного тяжіння. У створеному ним ігровому просторі персонажі і предмети, кольорові плями і лінії поводяться на рідкість розкуто: ширяють, летять, біжать, танцюють, легко, на ходу обмінюючись смислами і значеннями. Оголюється одвічна символічна природа зображення. Невловимою стає грань між живим і неживим, розумним і ірраціональним, реальним і фантастичним, поетичним і брутальним. Будь-який елемент картини багатозначний і тяжіє до змін. Все, по суті, перетворюється в пластичний троп – композиція, колір, світло, лінія, фактура, сюжет, і навіть сам міф. Як метафори сприймаються і наскрізні мотиви живопису Ігнатова: Гра, Музика, Місто, Персонаж, Квіти...»3
Розпочинає довготривалу співпрацю з письменником Всеволодом Нестайком. Серед проілюстрованих Ігнатовим книжок Нестайка «Одиниця з обманом» (1976), «П’ятірка з хвостиком» (1985), «Скринька з секретом або Таємниці квартири номер сім» (1987), «Казкові пригоди Грайлика» (1994).
1974Стає членом Спілки художників УРСР.
1977У Москві проходить перша персональна виставка художника. Місце її проведення невипадкове – у цьому місті багато шанувальників творчості Ігнатова, з-посеред яких найбільш відомий Володимир Висоцький.
1990-тіСправжнє визнання до художника приходить за кордоном – персональні виставки його творів проходять у Москві (1992), Аахені (1993), Бостоні (1994), Нью Джерсі (1995), Брюсселі (1996). Лише 1998 року проходить перша персональна виставка творів Ігнатова у Києві.
2004Національний художній музей України влаштовує виставку малярства Ігнатова у своїх залах.
2016Помирає 22 грудня у Києві.
Ганна Заварова відкриває персональну виставку Костянтина-Вадима Ігнатова в галереї "L-Art". Кінець 1990-х рр.
