Плаксій Борис

/ Життєпис

1937

Народився 21 серпня у м. Сміла на Черкащині. У віці шести років опиняється з висипним тифом у лікарні, де й починає малювати. Захоплення продовжується у школі, після закінчення якої Плаксій їде до Києва, де відвідує художню студію, здебільшого виконуючи копії творів видатних майстрів минулого.

1956

Після двох невдалих спроб вступити до Київського державного художнього інституту Плаксія забирають до війська, він служить моряком у Кронштадті.

1957–1960

Навчається у Дніпропетровському художньому училищі. Значний вплив на творче формування художника справив викладач Яків Калашник, представник прибалтійської мистецької школи. Після трьох років навчання Плаксій залишає училище і знову їде до Києва.

1960–1965

Навчається у Київському державному художньому інституті в майстерні Карпа Трохименка. Дипломною роботою Плаксія стає полотно на тему Великої вітчизняної війни «Спрага». За одними джерелами, роботу відхилили, знайшовши розбіжності з історичною правдою, і художник був змушений писати новий твір, присвячений праці шахтарів, за іншими — картина експонувалася на виставці у Москві.

Друга половина 1960-х

Захоплюється поезією, товаришує з Миколою Воробйовим. Спілкується з художниками Людмилою Семикіною, Галиною Севрук, Іваном Марчуком, який згодом скаже про Плаксія: «У його майстерні я зрозумів: маємо художника талановитого і незалежного, ніхто йому не указ»1.

Влаштовується на Київський комбінат монументально-декоративного мистецтва, де успішно виконує низку замовлень, зокрема, спільно з А. Горською та В. Зарецьким, оформлює київські ресторани «Полтава» («Наталка», 1967) і «Вітряк» (1968).

1968

У числі 139 діячів науки, літератури й мистецтва підписує лист протесту до керівництва СРСР, у якому йдеться про загрозу відродження в країні сталінізму.

1968–1970

Разом з А. Горською, В. Зарецьким, В. Смирновим, О. Смирновим і А. Лимарєвим працює над мозаїчним панно «Прапор перемоги» для музею «Молода гвардія» у Краснодоні (нині Сорокине, Луганська область).

1970

Завершує розписи у київському кафе «Хрещатий Яр», у яких історію України від часів Київської Русі до сьогодення було втілено в портретних образах Тараса Шевченка, Павла Тичини, Максима Рильського, Миколи Бажана, Миколи Холодного, Станіслава Вишенського, поетів так званої київської школи (Миколи Воробйова, Віктора Кордуна, Михайла Григоріва) та інших. Рішенням комісії, що складалася з представників Спілки художників і комсомольсько-партійних чиновників, витвір площею близько 90 м2 було знищено у 1971 році.

1971

Плаксія не приймають до Спілки художників через його безкомпромісну позицію у нещодавній історії з розписами кафе «Хрещатий Яр». Водночас він втрачає роботу на комбінаті, що була для нього чи не єдиним джерелом засобів до існування. Не маючи ні житла, ні майстерні, ні замовлень, художник виїжджає до Тюмені, де працює близько 7 років, заробляючи на кооперативну квартиру в Києві.

1978

Повертається до Києва, поновлює роботу на Київському комбінаті монументально-декоративного мистецтва. Упродовж наступних років виконує замовлення по оформленню Київського молодіжного театру (що на той час діяв у приміщенні Будинку культури «Метробуд»), заводів, наукових установ, дитячих садків тощо.

1981

Відвідує виставку «Москва — Париж» у Державному музеї образотворчих мистецтв ім. О. Пушкіна в Москві. Надзвичайно сильне враження на художника справили передусім твори Павла Філонова і Василя Кандинського, про що він напише: «…Саме Кандинський дав мені зрозуміти, яку силу емоцій можна виразити у спосіб абстрактних форм… Але ще до них мене вабило відчуття абстрактності, цікавила можливість з допомогою умовних ліній і плям та нереальних образів викликати в людях складні емоційні й естетичні переживання, коли ти не пов’язаний сюжетно-літературною канвою трактування художнього образу. З часом я відмовився від назв…»2

Здійснює ще одну спробу вступити до Спілки художників УРСР. Цього разу на заваді стала історія з листом протесту, підписаним 14 років тому. Відмовившись відкликати свій підпис, він знову позбавляє себе можливості не лише працювати у власній майстерні, але й експонувати свої твори на виставках.

1982

Ілюструє поетичну збірку Данила Кулиняка, що виходить друком у видавництві «Радянський письменник». Згодом Кулиняк публікує декілька статей про Плаксія (у газеті «Вечірній Київ» і журналі «Україна»), що розриває завісу мовчання навколо імені опального художника.

1983

Протягом восьми місяців працює над великою монументально-декоративною композицією для Чернігівського меморіального музею Михайла Коцюбинського. Твір за мотивами творів письменника виконується у техніці різьблення по дереву.

1987

В Інституті фізики Академії наук України проходить перша персональна виставка художника.

1991

Відкривається перша персональна виставка художника за межами України — в галереї Канадсько-української мистецької фундації у Торонто.

2007

Здобуває звання лауреата Національної премії України ім. Тараса Шевченка за портретний цикл «Творці незалежності», над яким працює від 1999 року. Ідею створення серії портретів найвидатніших борців за незалежність України запропонував художникові Ростислав Синько, директор Музею-майстерні Івана Кавалерідзе на Андріївському узвозі.

2012

Останні роки художник живе усамітнено (особливо після смерті дружини) і дуже багато працює. Кожен відвідувач його квартири-майстерні на Оболоні був вражений кількістю картин, що її виповнювали. 19 грудня Борис Плаксій помирає у Києві.


1 Климчук О. «Я єсьм…» (Іван Марчук): Есей-біографія. Київ, Український письменник, 2012.

2 Бушак С. «Між берегів, що їх любила слава…» Борис Плаксій: від «Хрещатого яру» до «Творців незалежності» // Музейний провулок. 2004. № 2. C. 109.

/ Бібліографія
  1. Борис Плаксій. Зухвалий виклик: каталог виставки / Аукціонний дім «Золотое сечение». Київ: Huss, 2018. 40 с.
  2. Бургонский В. 2 года со дня смерти Бориса Ивановича Плаксия // Сайт доктора Бургонского. 2015..
  3. Бушак С. «Між берегів, що їх любила слава…» Борис Плаксій: від «Хрещатого яру» до «Творців незалежності» // Музейний провулок. 2004. № 2. C. 106–113.
  4. Вишенський С. Після пристрастей і страстей: автобіографічний нарис // Буквоїд.
  5. Інша історія. Мистецтво Києва од відлиги до перебудови: каталог виставки / Упоряд. Г. Скляренко, М. Кулівник; НХМУ, Аукціонний дім «Дукат». Київ, 2016. 187 с.
  6. Клід Г. Борис Плаксій — могутній талант // Нові дні: український універсальний журнал. 1991. Vol. XLII. Травень. № 495. С. 18–20.
  7. Кулиняк Д. «Нема зерна неправди» // Україна. 1989. № 34.
  8. Озовець Ф. Перша персональна Бориса Плаксія // Образотворче мистецтво. 2000. Ч. 1–2. С. 73.
  9. Околитенко Н. Він показав третій шлях // Дзеркало тижня. 2013. 1 лютого.
  10. Синько О. Обличчя України: портретний живопис Бориса Плаксія. Київ: [б. в.], 2001. 80 с.
  11. Старостенко С. Борис Плаксій: сучасник, колега, друг. Відверта розмова з Іваном Марчуком // Art Ukraine. 2018.
  12. Сущенко О. Борис Плаксій: як перегукуються світи // Як справи — Київ. 2005. № 188. 11 жовтня.
  13. Творці незалежності: виставка живописного і фотографічного портрета / упоряд. О. Синько. Київ: [б. в.], 2001. 10 с.
  14. Три художні генерації в колекції Тетяни та Бориса Гриньових / упоряд. О. Балашова, Г. Глеба. Київ: Видавництво «Основи», 2016. 254 с.
  15. [In]formal. Українське абстрактне мистецтво 1960–1980-х рр.: каталог виставки / Аукціонний дім «Дукат». Київ: Видавничий дім «Антиквар», 2018. 80 с.
/ ЗА ПІДТРИМКИ
/ КОНТАКТИ
archive.UU@gmail.com