Народився 21 серпня у м. Сміла на Черкащині. У віці шести років опиняється з висипним тифом у лікарні, де й починає малювати. Захоплення продовжується у школі, після закінчення якої Плаксій їде до Києва, де відвідує художню студію, здебільшого виконуючи копії творів видатних майстрів минулого.
1956Після двох невдалих спроб вступити до Київського державного художнього інституту Плаксія забирають до війська, він служить моряком у Кронштадті.
1957–1960Навчається у Дніпропетровському художньому училищі. Значний вплив на творче формування художника справив викладач Яків Калашник, представник прибалтійської мистецької школи. Після трьох років навчання Плаксій залишає училище і знову їде до Києва.
1960–1965Навчається у Київському державному художньому інституті в майстерні Карпа Трохименка. Дипломною роботою Плаксія стає полотно на тему війни «Спрага». За одними джерелами, роботу відхилили, знайшовши розбіжності з історичною правдою, і художник був змушений писати новий твір, присвячений праці шахтарів, за іншими — картина експонувалася на виставці у Москві.
Друга половина 1960-хЗахоплюється поезією, товаришує з Миколою Воробйовим. Спілкується з художниками Людмилою Семикіною, Галиною Севрук, Іваном Марчуком, який згодом скаже про Плаксія: «У його майстерні я зрозумів: маємо художника талановитого і незалежного, ніхто йому не указ»1.
Влаштовується на Київський комбінат монументально-декоративного мистецтва, де успішно виконує низку замовлень, зокрема, спільно з А. Горською та В. Зарецьким, оформлює київські ресторани «Полтава» («Наталка», 1967) і «Вітряк» (1968).
1968У числі 139 діячів науки, літератури й мистецтва підписує лист протесту до керівництва СРСР, у якому йдеться про загрозу відродження в країні сталінізму.
1968–1970Разом з А. Горською, В. Зарецьким, В. Смирновим, О. Смирновим і А. Лимарєвим працює над мозаїчним панно «Прапор перемоги» для музею «Молода гвардія» у Краснодоні (нині Сорокине, Луганська область).
1970Завершує розписи у київському кафе «Хрещатий Яр», у яких історію України від часів Київської Русі до сьогодення було втілено в портретних образах Тараса Шевченка, Павла Тичини, Максима Рильського, Миколи Бажана, Миколи Холодного, Станіслава Вишенського, поетів так званої київської школи (Миколи Воробйова, Віктора Кордуна, Михайла Григоріва) та інших. Рішенням комісії, що складалася з представників Спілки художників і комсомольсько-партійних чиновників, витвір площею близько 90 м2 було знищено у 1971 році.
1971Плаксія не приймають до Спілки художників через його безкомпромісну позицію у нещодавній історії з розписами кафе «Хрещатий Яр». Водночас він втрачає роботу на комбінаті, що була для нього чи не єдиним джерелом засобів до існування. Не маючи ні житла, ні майстерні, ні замовлень, художник виїжджає до Тюмені, де працює близько 7 років, заробляючи на кооперативну квартиру в Києві.
1978Повертається до Києва, поновлює роботу на Київському комбінаті монументально-декоративного мистецтва. Упродовж наступних років виконує замовлення по оформленню Київського молодіжного театру (що на той час діяв у приміщенні Будинку культури «Метробуд»), заводів, наукових установ, дитячих садків тощо.
1981Відвідує виставку «Москва — Париж» у Державному музеї образотворчих мистецтв ім. О. Пушкіна в Москві. Надзвичайно сильне враження на художника справили передусім твори Павла Філонова і Василя Кандинського, про що він напише: «…Саме Кандинський дав мені зрозуміти, яку силу емоцій можна виразити у спосіб абстрактних форм… Але ще до них мене вабило відчуття абстрактності, цікавила можливість з допомогою умовних ліній і плям та нереальних образів викликати в людях складні емоційні й естетичні переживання, коли ти не пов’язаний сюжетно-літературною канвою трактування художнього образу. З часом я відмовився від назв…»2
Здійснює ще одну спробу вступити до Спілки художників УРСР. Цього разу на заваді стала історія з листом протесту, підписаним 14 років тому. Відмовившись відкликати свій підпис, він знову позбавляє себе можливості не лише працювати у власній майстерні, але й експонувати свої твори на виставках.
1982Ілюструє поетичну збірку Данила Кулиняка, що виходить друком у видавництві «Радянський письменник». Згодом Кулиняк публікує декілька статей про Плаксія (у газеті «Вечірній Київ» і журналі «Україна»), що розриває завісу мовчання навколо імені опального художника.
1983Протягом восьми місяців працює над великою монументально-декоративною композицією для Чернігівського меморіального музею Михайла Коцюбинського. Твір за мотивами творів письменника виконується у техніці різьблення по дереву.
1987В Інституті фізики Академії наук України проходить перша персональна виставка художника.
1991Відкривається перша персональна виставка художника за межами України — в галереї Канадсько-української мистецької фундації у Торонто.
2007Здобуває звання лауреата Національної премії України ім. Тараса Шевченка за портретний цикл «Творці незалежності», над яким працює від 1999 року. Ідею створення серії портретів найвидатніших борців за незалежність України запропонував художникові Ростислав Синько, директор Музею-майстерні Івана Кавалерідзе на Андріївському узвозі.
2012Останні роки художник живе усамітнено (особливо після смерті дружини) і дуже багато працює. Кожен відвідувач його квартири-майстерні на Оболоні був вражений кількістю картин, що її виповнювали. 19 грудня Борис Плаксій помирає у Києві.
1 Климчук О. «Я єсьм…» (Іван Марчук): Есей-біографія. Київ, Український письменник, 2012.
2 Бушак С. «Між берегів, що їх любила слава…» Борис Плаксій: від «Хрещатого яру» до «Творців незалежності» // Музейний провулок. 2004. № 2. C. 109.
