/ Головна / #LVIV / Аксінін Олександр

Аксінін Олександр

/ Життєпис

1949

Народився у родині військового картографа Дмитра Петровича Аксініна. Вагома роль у вихованні хлопчика належить бабусі, Олександрі Нестеровій — репресованій вчительці російської літератури, яка повернулася до Львова 1952 року після 10-річного заслання. Світогляд художника значною мірою формують дитячі враження від давньої архітектури Львова та його музейних колекцій, а також середовище місцевих інтелектуалів, котрі віддавна традиційно колекціонували книги.

1963–1972

Ази мистецької освіти отримує у вечірній художній школі (1963–1966). У 1967–1972 рр. навчається в Українському поліграфічному інституті ім. І. Федорова на відділі графіки. Зазвичай ігнорує академічні дисципліни, пропускає пари з натурними постановками, натомість багато часу приділяє самоосвіті. Вже наприкінці 1960-х, всупереч навчальній програмі, експериментує з формами екзистенціального мистецтва, ташизму та оп-арту. Фігуративні метафори, що перебувають у тренді офіційної графічної ілюстрації, зникають одразу по захисті диплому: на той час художник уже має унікальну знакову систему, що висміює абсурд суспільного ладу. До прикладу, одна з курсових робіт Аксініна — макет обкладинки книги «Джельсоміно в Країні брехунів» (1971) — це метафорична проекція суспільної фальші та іронія над нею. Подальша еволюція особистості художника пов’язана з опрацюванням літератури: філософії, естетики, актуальної на заході прози. Він розробляє особливу графічну метамову, яка по суті є ілюстрацією творення його індивідуальної світоглядної теорії.

1973–1977

Відбуває військову службу (1973–1974): спочатку у Бродах, потім у Львові, де бере участь у формуванні експозиції Музею історії військ Прикарпатського військового округу. З 1974 р. працює художником-дизайнером у проектно-конструкторському бюро Міністерства легкої промисловості. Знайомство з митцями графічної майстерні худфонду інспірує створення перших офортів.

Активно працює над духовним саморозвитком: читає самвидавні переклади західної філософії, опановує духовні практики даосизму та веданти. Осмислення естетичних теорій супроводжується складанням текстових схем, котрі згодом обростають семіотичними вказівками та малюнками. Своєрідним підґрунтям ескапізму Аксініна можна вважати європейський абсурдизм: до творчості Ф. Кафки Аксінін ставиться як до релігії («кафкіанство»), доробок Камю розбирає у часових структурах «минулого» і «майбутнього».

До середини 1970-х років більшість графічних творів Аксініна є ребусним прочитанням саркастичного меседжу власникам екслібрисів, більшість образів — фігуративні метафори, поміж яких ледь видніються цитати або афоризми. Інколи серед текстів зустрічаються вислови з актуальних для художника теорій: антиглобаліста й естета Т. Адорно чи «інтелектуального спостерігача» й теоретика культури П. Валері. З 1975 року з’являються багатоступінчасті метафізичні структури — сфери, біонічні форми, ребуси й лабіринти, — як результат визрілих структур мислення. Художник упорядковує та візуалізує всі філософські системи, тому більшість його екслібрисів теж являють собою структурні моделі певних світоглядних концепцій. Часо-простірне мислення та пошук відповідних теорій (А. Енштейн, М. Бахтін, китайська «Книга змін») лежать в основі розбудови уявного світу Аксініна та митців його кола.

У 1977 році полишає роботу у проектно-конструкторському бюро, аби цілком присвятити себе творчості. В автобіографії Аксініна навпроти року 1977-го зазначено: «перше Одкровення з супутнім відчуттям Часу».

Від середини 1970-х помешкання подружжя Олександра Аксініна й Енгеліни Буряковської стає осередком неформального спілкування митців-космополітів. Сам Аксінін у той час тісно спілкується з митцями Литви, Естонії, Польщі, Росії.

1978–1981

Переломний етап творчості Аксініна. Художник візуалізує різні онтологічні системи і намагається екстраполювати цей метод на структурні композиції, де кожна нова структура є моделлю приватного світогляду. В той час у Львові відбувається низка репресивних заходів, спрямованих проти модерністських виявів у мистецтві, і коло друзів Аксініна автоматично закривається для соціуму.

Тогочасні серії графічних і кольорових метафізичних композицій позначені семантикою «маскараду» та «абсурду», що є реакцією митця на «радянську дійсність». Водночас ці твори яскраво вписуються у типологію «герметичного мистецтва», оскільки віддзеркалюють культуру закритого інтелектуального середовища (серії «Босхіана» та «Королівство абсурду Джонатана Свіфта»).

В акварельних і офортних композиціях 1979 року простежується космогонічна образна лінія, яка у мінімалістичних формах «унаочнює» позицію художника щодо нематеріальних субстанцій оточуючого світу (серії «Канонічні образи», «Космології», «Кокарди Асклепія», «Числа — Хронос», «Час»). Того ж року творить серію структурних екслібрисів на теми «знаків зодіаку» (фігуративна типологія — стилістика китайської мініатюри), «небесних ієрархій» та «уявних світів» (за прикладом Мауріца Корнеліса Ешера).

З 1980-го, з нотами самоіронії та критичного сенсуалізму розбудовує уявний мікрокосмос із багатошаровими змістовими структурами у формі мандал, що прямують до модульної просторової абстракції (цикли «Місяці» та «Звуки»). Специфічні семіотика та іконографія цих років зав’язані на біонічних типологіях: яблука, груші, граната чи осиного гнізда, вулика, розгорнутого у проекціях куба. З’являється також специфічна фактура «риб’ячої луски» (медитативна форма). Особливе місце посідають «онтологічні комікси» серії «Метамова», у яких стають очевидними спосіб сприйняття дійсності та алгоритм мислення Аксініна.

1981 рік — «друге Одкровення з супутнім відчуттям Вічності». Аксінін візуалізує положення феноменології Гуссерля про фікцію буття та буття тут і зараз: образи оточені чорним тлом, що є своєрідною метафорою ейдетичних варіацій з гаслом «повернути собі світ шляхом універсального самопізнання» (вислів Аксініна). Серед мінімалістичних робіт — екслібрис для бібліотеки Любіньського Абатства бенедиктинців, що приносить Аксініну світове визнання. Цим роком датовані й живописні роботи супрематичного характеру, зокрема «Монограма Аксініна», «Ворони», «Три ворони».

У графічних роботах цього періоду вирізняються фігуративні персоніфікації «жіночі губи», «двоголова жінка», «безголовий жіночий торс», що символізують фройдівське прочитання людської натури (вочевидь, через концентрацію на особі хворої дружини, Енгеліни Буряковської) і взаємодіють із різними семіотичними системами.

1982–1983

Після смерті дружини творчість Аксініна позначена депресивними образами на тему трансцедентного буття, смерті та осмислення феномену самогубства. У цей період з’являється багато ромбовидних і квадратних мінімалістичних композицій, виконаних аквареллю та кольоровою тушшю, чимало структурно-семіотичних робіт, де обіграється поняття «містичного одкровення», мульти-іконічних структур, вписаних у форми хреста й квадрата (проекції «Метафізичного куба Аксінніна»).

У 1983 р. створює серію композицій, поєднаних тематикою «метафізичної кімнати» (серія «Серпень»): через іронічні образи «часу» (серії «Операція операцій», «Криниці») аж до розкриття духовних категорій молитви та каяття (серія «Парафрази», «Рука», «Тексти»).

1984

Повертається до фігуративних прототипів: безликого жіночого торса, жінки у клітці, триликого Будди, містичного птаха, двоголового Пегаса, а також персоніфікацій Кундаліні (образ фізичної енергії людини). Всі композиції цього року мають персональні присвяти і побудовані за східним іконічним принципом: центральна фігура, локальне темне тло та світлий позем, вкритий текстами.

1985

Період аскетичного затворництва та візуалізації усталених категорій щастя на самоті та воскресіння (цикли «І-цзін», «Проявлений звук», «Місяці. Схід»). 3 травня 1985 року, повертаючись із Таллінна, Олександр Аксінін гине в авіакатастрофі над Золочевом, неподалік Львова. Похований на Янівському цвинтарі.

/ Відео
/ переглянути всі
/ Бібліографія
  1. Аксинин — Хлебников : сборник текстов художника Александра Аксинина / сост., ред., предисл. И. Введенский. Таганрог : Нюанс, 2012. 20 с.
  2. Александр Аксинин (1949–1985). Время — Пространство — Вечность : буклет к выставке. Москва, 2008. 8 с.
  3. Александр Аксинин. День Р. : каталог персональной выставки. Ростов-на-Дону : МСИИД, 2006. 28 с.
  4. Александр Аксинин. Каталог графики / авт.-сост. Ю. Гиттик. Львов, 1988. 40 с.
  5. Александр Аксинин. Книга перемен : цикл офортов / сост. и ред. И. Введенский. Ростов-на-Дону : МСИИД, 2008. 14 л. ил.
  6. Арт-візії : Мінько, Аксінін, Богуславський // Zbruč. 31.12.2014.
  7. Введенский И. Босхиана Александра Аксинина // prostir.museum. 2013. 23 листопада.
  8. Введенский И. Визуальная философия Александра Аксинина // Симпозиум. Studia Humanitatis. 2005. Вып. 2. С. 212–234.
  9. Введенский И. Гетеротипия или другие пространства графики А. Аксинина (1949–1985). Методические подходы к изучению творческого наследия // Четверті Платонівські читання : тези доповідей Міжнародної наукової конференції. Київ, 2017. С. 35–36.
  10. Введенский И. Интермедиальность в графическом творчестве Александра Аксинина // Практики и интерпретации: журнал филологических, образовательных и культурных исследований. 2016. Т. 1. № 4. С. 229‒247.
  11. Введенский И. «Книга перемен» глазами художника // Alter Ego : психологический журнал. 1993. № 2. С. 24–25.
  12. Введенский И. «Появление двойников» : заметки о двойничестве в графике Александра Аксинина // Практики и интерпретации : журнал филологических, образовательных и культурных исследований. 2017. Т. 2, № 1. С. 111–135.
  13. Введенский И. Современное искусство как средство коммуникации и формирования новых сообществ // Художественная школа. 2009. № 6 (33). С. 12–13.
  14. Введенський О. Знаковий митець. Феномен Олександра Аксiнiна // Високий Замок. 2009. 9 жовтня.
  15. Время и Вечность Александра Аксинина : в 2-х т. / сост Л. Илюхина. Киев : Антиквар, 2017. 432 с.; 432 с.
  16. Вышеславский Г. Тотальный театр Александра Аксинина.
  17. Гуменний В. Життя і смерть «львівського Дюрера» // Фотографії старого Львова. 6.06.2016
  18. Демидкина И. Е. Офорты А. Аксинина : текст и графический метаязык : магистерская диссертация / Воронежский государственный университет. Воронеж, 2017. 91 с.
  19. Дюрич І. Олександр Аксінін // Мистецька мапа України : Львів : Живопис, графіка, скульптура. 1900–2008. Київ : Ювелір-прес, 2008. С. 45–47.
  20. Клех И. Аксинин как культурный враг // Клех И. Инцидент с классиком. Москва : Новое литературное обозрение, 1998. C. 182–184.
  21. Кривулин В. Офорты Александра Аксинина / Часы. 1982. № 36. С. 294–303.
  22. Ми пам’ятаємо. Олександр Аксінін // Zahid.net. 2 жовтня 2009.
  23. Олександр Аксiнiн — художник-мислитель : спеціальний випуск газети «Галицька брама». 2001. № 7 (79). 20 с.
  24. Островский Г. Александр Аксинин // Симпозиум. Studia Humanitatis. Ростов-на-Дону, 2006. С. 140–141.
  25. Офорти Олександра Аксініна : каталог виставки. Львів : Культурно-мистецький центр «Дзига», 2001. 36 с.
  26. Пилипушко Б. «Внутрішня еміграція» митця в умовах тоталітарної дійсності (на прикладі досвіду Олександра Аксініна) : дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата мистецтвознавства / Інститут проблем сучасного мистецтва НАМ України. Київ, 2018. 261 с.
  27. Пилипушко Б. Історико-філософські витоки творчих максим Олександра Аксініна [Текст] / Богдан Пилипушко // МІСТ : Мистецтво, історія, сучасність, теорія : зб. наук. праць / ІПСМ НАМ України. Київ : Фенікс, 2015. Вип. 11. С. 141–153.
  28. Пилипушко Б. Метаграфіка Олександра Аксініна як «простір для втечі» : гносеологічний аспект // Сучасне мистецтво: наук. зб. / Ін-т проблем сучас. мистец. НАМ Українию Київ: Фенікс, 2017. Вип. XIII. С. 103 -117
  29. Пилипушко Б. Постать Олександра Аксініна через ретроспективу його оточення // Художня культура. Актуальні проблеми. Вип. 12. 2016. С. 155–162.
  30. Пилипушко Б. Прийдешнє творчості Олександра Аксініна // Актуальні питання мистецтвознавства : виклики XXI століття. Харків, 2016. C. 116–118.
  31. Сидор-Гибелинда О. Наш свое-временник Александр Аксинин // Антиквар. 2011. № 9 (56). С. 44–51.
  32. Сидор О. Творчество Александра Аксинина // Новый круг. 1992. № 1. С. 166.
  33. Смирна Л. В. Століття нонконформізму в українському візуальному мистецтві : монографія / Інститут проблем сучасного мистецтва НАМ України. Київ : Видавництво «Фенікс», 2017. 480 с.
  34. Суріна Д. Герметичні кола львівського мистецтва: Сельський, Звіринський, Аксінін // LB.ua. 2020. 22 вересня.
  35. Три художні генерації в колекції Тетяни та Бориса Гриньових / упор. О. Балашова, Г. Глеба. Київ : Основи, 2016. С. 80, 83.
  36. Худицкий В. Взлет и трагедия «львовского Дюрера» // ZN.ua. 2015. № 15.
  37. Aleksander Aksinin. AKS-ART & AKS-LIBRIS. Warszawa, 2012. 16 s.
  38. 66 akwafort Aleksandra Aksinina : ze zbiorów prywatnych. Gdynia : BWA, 1988.
  39. Aleksander Aksinin. Grafika. Łódź : Galeria Bałucka, 1981. 16 s.
  40. Aleksander Aksinin. Małe formy graficzne. Warszawa : Galeria Współczesnej Sztuki Radzieckiej Centralnego Biura Wystaw Artystycznych, 1984.
  41. Dąbrovska Ł. Świat zaklęty w ekslibrisie // Przyjaźń. 1979. No. 26 (1586). S. 16.
  42. Knižné značky ukrajinských umelcov : katalog výstavy. Bratislava, 1980. 62 s.
  43. Małe formy grafiki. Catalog. Łódź, 1981.
  44. Matuszak G. Aleksander Aksinin // Projekt. 1987. No. 5. S. 39–42.
  45. Strumiłło A. Czas przeszly wspolny // Projekt. 1977. No. 4. S. 3–7.
/ ЗА ПІДТРИМКИ
/ КОНТАКТИ
archive.UU@gmail.com